Потiм заворушилось по степу... «Хмари»
YulyaLebd5 марта 2015Потiм заворушилось по степу велике, як самий степ, вiйсько московське, посипались крупами москалi, полiзли степовими мишами й сараною. Ще яснiше заблищали зорi, частiше замиготiли метеори, розпорювали небо блискавкою зверху донизу й освiчували ясно ввесь степ. I перед його очима розiслався степ, ввесь облитий людською кров'ю, ввесь червоний, увесь засипаний українськими кiстками, засипаний попелом пожежi, укритий диким гайворонням. Вся степова трава, всi степовi квiтки були неначе обмоченi в кров, виросли, политi тiєю кров'ю, пускали корiння в кiстки й попiл, розносили попiд небом пахощi, витягнутi з українських душ, то козацьких, то дiвоцьких, замордованих за те, що вони родились на тих степах, що вдихнули в себе повiтря українського неба, української землi. Мрiя так ясно малювала перед ним страшнi картини українського минувшого часу, що вiн подивився собi пiд ноги, чи не хлюпається кров пiд його ногами.
136