Двох речей позбавлена... «Сльози речей»

• 

  robot

  1 октября 2013

  В друзья

  Двох речей позбавлена міська людина: вдень вона не може глянути вдалину, озирнути обрії; вночі — глянути вгору, побачити зоряне небо над головою. Львів має Замкові пагорби, і хто відчуває брак обрію, той час од часу йде туди — на сам копець, щоб окинути зором видноколо (після закінчення школи, — хтозна, чи не єдиний раз у житті! — там зу­стрічають сонце). Тоді, може, й подумає, що таке обрій — для думки, піс­ні, настрою: «Ой вийду я на гору, / На високу кам'яну — / Подивлюся, подивлюся / Вдалину...» Хто ж хоче глянути на зоряне небо, той шукає за внутрішнім двориком-колодязем: з його дна видно шматочок нічного неба й трохи зірок у ньому. І видаються вони самітнішими й віддаленіши­ми, аніж коли дивитися на них десь у глухому селі, з пагорба. Насправді ж, це не вони, ті зорі, а міська людина — і самітніша, й віддаленіша від небесної гармонії.

  2 понравилось

  117