Однак тебе не було дуже... «3:1»
malina81330 июля 2013Однак тебе не було дуже довго, і справи мої йшли щоразу гірше. Я потроху втрачав над собою контроль, чи то радше зацікавленість самим собою. Згубивши надію зустріти тебе, я напрочуд швидко почав котитися донизу, вряди-годи все ж збираючи залишки пошарпаної волі, та це траплялося щоразу рідше. Іноді впродовж кількох днів я не міг себе примусити вийти з дому — та що там вийти з дому — елементарно піднятися з ліжка і, скажімо, почистити зуби. Вся моя фізіологія майже повністю завмирала, а ресурси мозку до решти поглинала боротьба із безмежно сповільненим часом. Відлік хвилин, секунд, миттєвостей робився основою існування. Власне, це був не відлік навіть, — адже для цього довелося б осягнути сутність теперішнього, — а чисте очікування, дотик до найближчого майбутнього, котре проникає в тебе безжальними вістрями. Найгіршим було те, що тепер не рятувала навіть ніч, на яку я завжди покладав стільки надій. Мені вже не вдавалося повністю поринути в сон — я зависав десь на півдорозі, і боротьба з часом просто набувала фантасмагоричного забарвлення. Я перебував у якійсь напівдійсності, де не було ні звільнення, ні волі. Кошмари стали майже всевладними — нова галюциногенна дискретність дозволяла їм з'являтися в необмеженій кількості, брутально втручаючись у залишки денної свідомості. Країни моїх колишніх снів розсипалися в порох. Моя внутрішня хронометрія набувала тієї граничної точності, ясності, за межею якої зникає сама структура часу. Кожна мить розпадалася на безліч власних складових, але й це могло безмежно тривати доти, доки корпускулярна модель, незважаючи на очевидну абсурдність, ще якось виправдовувала себе. Далі все зникало. Залишалося тільки проміння — тихе проміння пітьми. Я збагнув тоді: ця пітьма — єдине, що виповнює мене. В середині моїй, як у черва, не залишилося більше нічого — тільки порожня й смердюча пітьма.
"Подвійний Леон"
261
