В кучугурах снігів, у... «І будуть люди»
LesyaPohilenko27 мая 2022В кучугурах снігів, у високих заметах причаїлися села. Потонулі в сніги, хати здавалися нижчими, аніж були насправді. Так, наче поприсідали, заховалися, вклякли, насуваючи білі шапки на лоби та на очі, — в боязливій надії, що новий рік не помітить їх та й пройде собі мимо.
Йди геть, іди, чого зупинився над нами? Ми ж не кликали тебе: не нажились із старим. Проходь собі мимо, може, десь і чекають на тебе, а нас не чіпай.
Ані нас, ні худоби нашої, що жує, ремигає по теплих стайнях, кошарах, корівниках. Що звикла до одних рук, а з інших, із чужих, не візьме й пучечка сіна і дрібки зерна.
Ні нашого поля, оцієї земельки, де кожна грудочка розім’ята нашими пальцями, зрошена нашим потом. Так щедро зрошена, що не треба й дощів. А ти хочеш, щоб я одцуравсь свого поля, віддав у чужі руки, одірвавши од власного серця.
Не чіпай долі моєї, дай мені самому розпорядитися нею.
Йди собі, йди, зникай геть у безвість!
Чуєш, проходь!208
