Хоч над полями буяло в... «І будуть люди»
LesyaPohilenko27 мая 2022Хоч над полями буяло в розпалі літо, небо уже не пестило зір весняною просинню: ота хазяйка, що визначає вік усьому живому, пильнує, щоб літо не переплелося з зимою, пожаліла, видно, синьки, — ледь-ледь підкрасила воду та й заслала небесного столика збляклою скатертиною: нічого, на жнива й ця піде! А вже над полями пропливали поодинокі, легкі та прозорі сріблясті павутинки (ото, кажуть люди, літо розчісувало коси, та й запримітило першу сиву волосинку, та й вирвало її, та й пустило за вітром: кому охота старітись!), і від них віяло легкою та прозорою печаллю: як ти, літонько красне, не бадьорися, а вже скоро тебе скосять, зіжнуть, пов’яжуть в снопи та й звезуть на токи!
179
