— Ти добре пам’ятаєш... «Молоко з медом»
Never_give_up5 декабря 2021— Ти добре пам’ятаєш дідуся? Маминого батька?
— Ні, майже зовсім не пригадую.
— Але ти знаєш, що він був важкою людиною?
— Щось там знаю. Але небагато.
Бабуся зітхнула.
— Ти не знаєш його історії?
— Ні.
— Він… під час війни він був малим хлопчиком. Йому було вісім, коли німці розстріляли всю його родину. Він утік, переховувався, тоді хтось йому допоміг. Він вижив. Якась польська родина його прихистила. Згодом виїхав до Кракова, знайшов роботу. Познайомився із твоєю бабусею. Але пережите так на нього вплинуло, що він більше ніколи не став нормальною людиною. Був суворим, дратівливим, вибухав гнівом.
— Боже, я не знала, що з ним сталося…
— Про певні речі тоді голосно не говорили. Твоя бабуся була за нього набагато молодшою. І в усьому його слухалася. Щойно я ввійшла туди, як побачила, що щось було не так. Він постійно на неї кричав. Що прибори погано вичищені, що картопля недоварена. А вона тільки усміхалася… Твоя мама сиділа як зайчик, і щойно він крикне — відразу тремтіла… Розумієш, люди після війни… Дехто більше ніколи не став нормальним. Ці люди просто пережили забагато. Так чи сяк, атмосфера була дуже напруженою. Я ж цього не знала, лише згодом Збишек мені розповів. Ну, а він, твій дідусь, почав мене розпитувати. Про нашу сім’ю...
— Так, час і тобі про це довідатися. Мій батько був німцем. Шалене кохання. Неймовірне. Але в ті часи… Розумієш?
— О Боже…
— Таке тоді траплялося. Був 1944 рік, війна закінчувалася, а молодість залишалася молодістю. Щоправда, це було заборонено...
— І от тоді, коли твій дідусь дізнався… Він так страшно розлютився. Я не знаю, що там було далі, бо ми пішли. Я і Збишек. Вони… Вони ж навіть на весілля не приїхали, ти знаєш? Твій дідусь не зміг змиритися з тим, що в жилах його зятя тече німецька кров. Для нього це було неприйнятним.66