Емігранти завжди говорили... «Посол мертвих»
yuliiakuzyk3 апреля 2020Емігранти завжди говорили про місця, яких ніхто з нас, дітей, не бачив, і їхні історії ми навіть не завжди могли собі до ладу уявити з їхньої мови. Ті події відбувалися десь невимовно далеко від наших домівок, не завжди були зрозумілі та зв'язні...
Для нас той старий світ був то Атлантидою, то країною Оз, то островом Диявола; в думках наших батьків він займав стільки простору, що стояв залізною завісою поміж нами і ними. Наш близький та зрозумілий світ - реальність, яка кишіла бджолами, яскраво-помаранчевими саламандрами й метеликами пастельних барв, - для них був такий самий далекий, як для більшості з нас їхні поневіряння. Емігранти перебували немовби в полоні тунельного бачення і рухались у часі, не випускаючи з ока якогось давно минулого моменту. А тим часом навколо нас буяло американське літо. Ми кривлялись і штовхали одне одного ліктями - та від дорослих сховатися було годі, й вони все одно змушували нас читати вірші рідною мовою: "Тільки, я мов окаянний, і день і ніч плачу..." Хто це? Чого він плаче? Вони нам і розповідали, та все вилітало з голови кудись навздогін за іскрами багаття - в нічне небо, повне зірок і супутників.
1 понравилось45
