Коли вона остигає, ніби... «Тамплієри»
leopoem20 марта 2018Коли вона остигає, ніби вогонь, коли вона уповільнюється, мов ріка, тиша торкається її скронь і кожної літери на кінчику її язика. І коли не стає слів, і мова обриває нитку свою, голос її стає подібним до полів, з яких зняли золото врожаю. Теплий натомлений ґрунт ще відчуває в собі тяглість рослин, і коріння має солодкавість отрут, і має минущість хвилин. І десь там — між холодом і теплом, між тяглістю каменю й рухом води — завмирає і лишається тлом усе, що потрапляє сюди. Все переходить на темноту, все спресовується в пил, переплавляючись на тишу, на німоту, набираючись терпіння й сил. І тоді знову надходить час, коли все прокидається й повстає, наповнюючи рухом все нараз, озвучуючи усе, що є. І знову родяться врожаї, знову лаштуються жнива, і тиша запалюється в горлі її і перетворюється на слова. Тоді голос її починає рости, рветься вгору, мов гіркі часники, корінням торкаючись німоти, листям вростаючи у словники.
1 понравилось182
