…коли у хаті запала... «Тема для медитації»
robot22 июня 2012…коли у хаті запала непроглядна чорна темінь, у якій чутно було тілько його віддих та цокотіння годинника, що висів коло узголів’я, то свідомість його знову заметалася, намагаючись ухопитися за якусь точку опори і віднайти у цій могильній пітьмі відповіді на запитання, які все не давали йому спокою. Проживши на світі сорок літ і спинившись перед межею, за якою починається небуття, він аж тепер збагнув, що насправді не існує ні часу ні простору; що всяка доля становить окремий викінчений малюнок, який висить у такій же пітьмі, як і ця, що панує зараз у хаті, от тільки масштаби і властивості того мороку мають зовсім іншу природу і збагнути її людській істоті просто не дано; збагнув, що світ – це ілюзія, і справжнє лице реальности геть відрізняється от того, що бачиться йому наоч; й усвідомивши це, він скорився непоправному і погодився з таким порядком речей, – і тільки одне-єдине запитання невідступно пекло й пекло в глибині душі: чому ж візерунок його долі було накреслено саме отаким, яким він є? Адже ніщо не існує окремо від інших явищ; світ, – хоч оцей ілюзорний, що його дано людині у відчуттях, хоч отой реальний, що недоступний сприйняттю, – становить собою цілісну картину, де всі явища пов’язані причинно-наслідковим зв’язком, себто кожне явище задумано як таке, що має виконувати певну визначену функцію, а отже, і власне життя він прожив не для себе, а задля виконання якихось інших, містичних задач. Йому здалося, що він може розв’язати цю проблему; однак свідомість, метаючись у глухій чорнильній пітьмі, що залягла у хаті, не знаходила в ній нічого, крім цілковитої порожнечі…
74
