"Слово про червону ріку"... «Тема для медитації»
robot22 июня 2012"Слово про червону ріку"
Вечір червоний упав на покоси, впав у яруги розлогі. Сонце розхристане бродить і босе, порох здійма на дорогах.
Звивисті балки, провалля та схили мріють в багрянці води… Чом же мені так несказанно милий Тікич, спокійний завжди?
Ген у вечірніх потоках проміння згадка бринить не одна. З тихих глибин і старого каміння вічність ізнов вирина… ___________________________ Степ реве, гримлять пістолі шабельні удари – гайдамаки на роздоллі здибали гусарів. Ой же ж дзвонять гострі шаблі ще й земля куриться! Гей не ‘дного кров шляхтича може тут пролиться. Гей не ‘дин орел козацький в сиру землю ляже. А тим часом Україна «Бийте ляха!» – каже. ____________________________
Добре бились гайдамаки, шаблями кресали, – ще до вечора поляки трупом полягали! Котить Тікич мутні хвилі, мутні та криваві. У воді тіла безсилі, гайдамацька слава. Не вода – лиш кров багряна ляська протікає! Будуть знати воріженьки, як Вкраїну краять. _______________________________________
Вічність поволі стихає в глибинах, губляться згадки останні. Знов я дивлюсь на ріку тихоплинну, згадую Тайну прадавню…
Мулом занесло вже трупи шляхетські і проростило бур’яном. Трактор із гуркотом, з ревом дереться ген сивочубим курганом.
– Що там таке? – Та кістки перебиті! – Викинь їх к бісу в калюжу! Зяють козацькі могили розриті, дизель регоче байдуже…
Тікичу мій! Хай вода каламутна – Доста ж напилася крови! Хвилям твоїм і могилам забутим Це я присвячую «Слово…»
58
