Свойого неба не замінить... «Сніг у Флоренції»
likasladkovskaya20 марта 2017Свойого неба не замінить жодне. Без тих коханих обрисів і рис я почорнів, як дерево жалобне, в чужій землі усохлий кипарис!
Мого життя лишилося на денці. І рад вернутись, та нема вже сил…
Флорентієць
Ти молодість залишив у Флоренції. Вона поплаче біля тих могил.
(Сутемні статуї, печально склавши руки, неначе тихо моляться в саду,— магічним сяйвом висвітлена кожна)
Старий
Скажи, а де тепер Буонарроті?
Флорентієць
Живе у Римі. Має свій куток. Згорбатів у труді, посивів у скорботі, а людям чорно в роті од пліток.
Старий
Про нього завжди. Важко жить гіганту. Усе хтось ляпне брудом з-під копит. Бо хто не має власного таланту, того присутність генія гнітить.
Флорентієць
Якби він, звісно, якось легше жив, за кардинальську шапочку служив чи хоч вдавав догідника, смиренця,— а так його вже мають за шаленця.
Ти поки вів тут бесіди достойні, він взагалі балакати одвик, на пустирі Воронячої Бойні купивши дім подалі од владик.
Він захищав республіку. При ній фортеці зводив, щоб жила Флоренція. Коли ж настала влада тираній, він скам’янів. Він сам уже фортеця.
Він вже старий. Він дихає на ладан. Він пережив облогу і чуму. А дух його нікому не підвладен, його талант покірний лиш йому!
61