Путь Меча

12

…Схоже, я знову заснув, тут-таки за столом – бо прокинувся від крику. Я не одразу зміркував, що відбувається, я гадав, що це чергові жахи, до яких я вже почав потроху звикати.

Ні, це був не сон, і з вулиці чулося люте бряжчання зброї – не так, не так вона мусила бряжчати! – і крик.

Жіночий крик.

Чин!.. Вони підстерегли її!

Здається, я закричав – ні, я заверещав так, що перекрив шум і брязкіт зброї.

– Коблане! Хто-небудь! Рятуйте! Випустіть мене, покидьки! Там… там убивають Чин! Коблане! Та де ж ви всі?!..

І ніхто мені не відповів.

Я кинувся до дверей – і несподівано вони розчинилися, ударивши мене, і на порозі зринув Друдл із ідіотською усмішкою до вух.