Альсест

Дійові особи

Альсест – закоханий у Селімену.

Філінт – друг Альсестів.

Оронт – закоханий у Селімену.

Селімена – мила Альсеста.

Еліанта – Селіменена кузина.

Арсіноя – подруга Селімени.

Акаст, Клітандр – маркізи.

Баск – слуга Селімени.

Вартовий із Маршальства Франції.

Дюбуа – слуга Альсеста.

Дія відбувається в Парижі в Селіменинім домі.

Дія перша

Ява 1

Філінт, Альсест.


Філінт

Та що вам, друже мій?

Альсест

(сидячи)

Лишіть мене в спокої!

Філінт

Чому химерною неласкою такою…

Альсест

Ідіть собі, прошу, не тратьте зайвих слів.

Філінт

Раніш би вислухать, ніж удаваться в гнів.

Альсест

Ні, хочу гніватись, а слухать не бажаю.

Філінт

Як розуміти вас – я, далебі, не знаю,
І хоч ми друзями віддавна нареклись…

Альсест

Я – друг вам? Запишіть, що то було колись!
Так – досі в злагоді жили ми і в любові, —
А як побачив я, на що есте готові.
То приязнь унівець розбилася моя:
В серцях зіпсованих не хочу місця я.

Філінт

Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?

Альсест

На місці вашому волів би я не жити!
Хто чинить так, як ви, – пошани хай не жде;
У чесних він людей презирство лиш найдо.
Я ж бачив, як того ви стріли чоловіка.
Шаноба тут яка, любов яка велика
Була появлена! А скільки присягань.
Обітниць голосних і приязних зізнань.
Що ви з обіймами палкими їх мішали!
А скоро вийшов він, – ви ледве пригадали,
Як на ім’я йому і що то за один, —
І вже ні трошечки вас не обходить він.
До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть
Так душу лестками фальшивими неславить.
Коли б судилося таке мені вчинить.
То я повісився б із того горя вмить!

Філінт

Причин не бачу я до вироку такого
І пом’якшить його благаю вас, на бога;
Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшні,
І ще не вішаться дозвольте ви мені.

Альсест

Невчасно спала вам охота жартувати!

Філінт

Чого ж вам хочеться, цікавий би я знати?

Альсест

Я хочу щирості, щоб слово ні одно
Не вилітало з уст, як не з душі воно.

Філінт

Коли обійме нас, вітаючи, знайомий, —
Так само обійнять повинні ми його;
Зізнання сипле він, обіцянки склада —
Те саме й нам робить, звичайно, випада.

Альсест

Ні! Ворог тої я ганебної методи,
Що в пій кохаються нікчемні слуги моди;
У світі над усе найгірш я не злюбив
Манірні витівки отих балакунів.
Лепетунів гидких, которі в марній мові
Усе на світі нам пообіцять готові
І компліментами ладні стрічати всіх,
А що ти, хто ти є, – однаково для них!
Ну, що по тому нам, коли нас хто вітає
І приязнь, і любов, і шану виявляє,
І слів не добере до пишної хвали, —
А тільки ми на крок од його відійшли,
І він негідника улещує так само!
Це ж сором! Це ганьба! Як тішиться словами
Гучними й красними, коли, на глум і сміх.
Усьому світові почути можна їх?
Шаноби на землі нема без переваги.
Хто поважає всіх, не знає той поваги.
Коли вдаєтесь ви у моду цю лиху.
До біса! Спільного не знати нам шляху!
У вас прислужливість – неначе крам роздрібний,
Мені ж загальний друг у друзі непотрібний.
Якщо вам рівні всі, то мовлю навпростець:
Дружінню нашому і злагоді кінець!

Філінт

У колі вищому ми місце посідаєм —
І, певне ж, мусимо коритися звичаям.
Hi, ні! Карати ми повинні без вагань
Ганебний вимін цей олншвих вихвалянь,
Людьми буть чесними, неправді не служити
Г скрізь по щирості, по правді говорити.
Що з серця не іде – ніколи не казать
І почуттів своїх під маску не ховать.

Філінт

А єсть же випадки, як мова та сердечна
Виходить і смішна, і зовсім недоречна.
Буває, – я прошу не брати цього в гнів, —
Коли розумний той, хто думку потаїв.
Ну, чи ж годилось би, зміркуйте пак самі ви.
Щоб завжди ми були одверті та правдиві?
Невже, коли нам хто нелюбий між людьми,
То це й освідчити йому повинні ви?

Альсест

Так.

Філінт

Що! Емілії старій би ви сказали,
Що кокетерія уже їй не пристала
І що фарбується вона собі на стид?

Альсест

Авжеж.

Філінт

Що Дорілас давно усім набрид,
Що варить при дворі із кожного він воду,
З одваги чванячись та з діл свойого роду?

Альсест

Сказав би.

Філінт

Жарти це!

Альсест

До жартів не мастак,
Нікого жалувать не хочу аніяк.
Зболіли очі вже, і при дворі, і в місті,
Звичаї бачивши гидотні та нечистії
Бере нудьга мене, пече мене одчай,
Що наоколо люд зіпсований украй,
Що всюди, де поткнусь, – брехня, лукавство, зрада,
Та підступи бридкі, та лестощів принада.
Несила! Гнів кипить! Я весь немов горю
І цілий світ ладен покликати на прю.

Філінт

Занадто ви вдались, філософе, в досаду,
На все озлившися і смішно, і без ладу.
Братів ми з вами тих нагадуєм тепер,
Що в «Школі для мужів» намалював Мольєр…
Там…

Альсест

А, лишіть свої безглузді порівняння!

Філінт

Та ні-бо, – ви свої покиньте нарікання.
Чи ж переробите натуру ви людську?
А як одвертість вам припала до смаку, —
Скажу, не криючись: з химери цеї всюди
Плечима знизувать і кпити будуть люди,
А хіть до осудів нестримана така
Вам тільки дасть ім’я смішного дивака.

Альсест

То й добре, лихома! Я радий цьому, радий!
Чого ж хотіти ще з мерзенної громади?
Та тільки гнів мене несвітський би схопив.
Коли б розумного я слави в них зажив.

Філінт

Виходить – ворог ви всьому земному роду?

Альсест

Так, я ненавидячу безмірно цю породу!

Філінт

Скажіть: невже-таки між смертними всіма
На жадні винятки і місця вже нема?
Запевне, є й тепер особи, гідні шани…
Hi! Осоружні всі, на кого око гляне:
Одні – що у гріхах купаються бридких,
А ті – що ставляться поблажливо до них.
Того шляхетного обурення не мавши.
Що вчинки нам лихі будити мають завше.
Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!
Таже діла його відомі добре всім.
Хоч маска на виду, але й з-під маски знати.
Що може кожного він зрадити, продати.
Вимовні погляди і солодощі слів
Хіба наївних лиш одурять новаків.
Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.
У панство брудними пропхався він шляхами, —
І знавши, за яку придбав собі ціну
Тепленьке місце він і розкіш голосну.
Честь ображається, сумління червонів.
Складіть позаочі, які лиш на землі є,
Па нього прикладки, поганцем назовіть.
Назвіть дурисвітом, – ніхто не захистить.
Бо шану має він облудну і нікчемну.
А гляньте, як усі його вітають чемно.
Як усміхаються, розточують слова!
Як чесним людям він посади вирива!
А! Серце крається од муки і страждання
З того ганебного підлоті потурання, —
І часом я ладен в пустиню утекти
Від галасливої людської суєти.

Філінт

Ох боже! Не страшіть неласкою такою
І над натурою ви згляньтеся людською.
Хоч вади і гріхи у ній знайдемо ми.
Та як доводиться нам жити між людьми.
То треба у всьому додержувати міри
І до моральності не братись надто щиро.
Правдивий розум нам обачність каже мать —
Ба навіть мудрістю не слід надуживать.
Колишніх поколінь чеснота непохитна
За наших з вами днів, мій друже, не розквітне!
Нам бездоганності уже не осягти;
Покірно мусимо за часом ми іти.
Це ж безум: повставать на тисячі – одному!
Переробити світ не до снаги нікому.
Багато, як і ви, я налічити б міг
Речей, що кращими волів би бачить їх,
Але без осуду гучливого дивлюся
І гніву марному, як ви, не піддаюся.
Людей беру таких, які вдались вони:
Що чиниш ти, мовляв, і далі те чини, —
І рівний мудрістю із вашою злобою
Мій шлях, позначений девізом супокою.

Альсест

Скажіть, добродію, – невже ж таки нічим
Не похитнути вас у супокої тім?
Якби вас той продав, кого ви другом звали,
Якби добро од вас шахрайством виривали,
Якби хто поговір на вас лихий пустив, —
Чи справді ви й тоді не удались би в гнів?

Філінт

Ні! Всі оті гріхи, мені і вам відомі.
Людському родові властиві і питомі,
І ображатися чи сердитись мені,
Що вколо стільки зла, підступності, брехні, —
Це дивувать, чому жадна шуліка м’яса.
Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.

Альсест

Як! Дав би я себе ганьбити, окрадать
І не… А, сто чортів! Волію замовчать,
Щоб неподобні ці спинити міркування.

Конец ознакомительного фрагмента

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Страницаиз1
СкороКнижный режим