Цитаты из книги Скотный двор

Зрештою, партія проголосить, що два плюс два буде п'ять, і він муситеме їм повірити. Рано чи піздно вони неминуче це проголосять, уся логіка їхньої поведінки вимагала такого твердження. Її філософія піддавала мовчазному запереченню не лише його власний досвід сприйняття світу, а й саме існування зовнішньої реальності. Найбільшою єрессю вони вважали здоровий глузд. Лякало не те, що його могли знищити іншу точку зору, а що вони могли виявитися правими. Бо, зрештою, звідки ми знаємо, що два плюс два буде чотири?

Проголошуваний Партією ідеал - це щось величне, жахливе й осяйне - світ із сталі й бетону, світ страхітливих машин і жахливої зброї, народ воїнів і фанатиків, що марширує у довершеному порядку, думає про те саме, викрикує однакові гасла, безперервно працюючи, воюючи, тріумфуючи, переслідуючи ворогів - триста мільйонів людей з тим самим обличчям. Реальність зовсім інша: тьмяні ї брудні міста, де сновигають вічно голодні люди у подертих черевиках, що пропускають воду, напівзруйновані будинки, просякнуті смородом вареної капусти та несправних нужників.

Повідомили навіть про демонстрації, участники яких дякували Старшому Братові за підвищення норми видачі шоколаду. А лише вчора, подумав він, було оголошено, що норму відачі шоколаду знижують до двадцятьох грамів на тиждень. Чи можливо, щоб вони проковтнули це лише через двадцять чотири години? Так, вони це проковтнули. Парсонс ковтнув легко, з тупою тваринячою отовністю. Безоке створіння за сусіднім столом ковтнуло з фанатичною пристрастю, з шаленою готовністю озтоптати, обмовити й розпорошити кожного, хто б наважився стрерджувати, що минулого тижня норма видачі шоколаду становила тридцять грпммів. Сайм також проковтнув це, але у дещо складніший спосіб - застосувавши дводумство. То що, виходить, що він залишився єдиним, у кого ще зберігалася пам'ять?

They were born, they grew up in the gutters, they went to work at twelve, they passed through a brief blossoming-period of beauty and sexual desire, they married at twenty, they were middle-aged at thirty, they died, for the most part, at sixty. Heavy physical work, the care of home and children, petty quarrels with neighbours, films, football, beer, and above all, gambling, filled up the horizon of their minds. To keep them in control was not difficult. A few agents of the Thought Police moved always among them, spreading false rumours and marking down and eliminating the few individuals who were judged capable of becoming dangerous; but no attempt was made to indoctrinate them with the ideology of the Party. It was not desirable that the proles should have strong political feelings. All that was required of them was a primitive patriotism which could be appealed to whenever it was necessary to make them accept longer working-hours or shorter rations. And even when they became discontented, as they sometimes did, their discontent led nowhere, because being without general ideas, they could only focus it on petty specific grievances. The larger evils invariably escaped their notice. The great majority of proles did not even have telescreens in their homes. Even the civil police interfered with them very little. There was a vast amount of criminality in London, a whole world-within-a-world of thieves, bandits, prostitutes, drug-peddlers, and racketeers of every description; but since it all happened among the proles themselves, it was of no importance. In all questions of morals they were allowed to follow their ancestral code. The sexual puritanism of the Party was not imposed upon them. Promiscuity went unpunished, divorce was permitted. For that matter, even religious worship would have been permitted if the proles had shown any sign of needing or wanting it. They were beneath suspicion. As the Party slogan put it: 'Proles and animals are free.'