Ртуть

Ніби просто робив те, що зобов’язаний і що необхідно робити для вищого блага. Але ж є інші способи — м’якші, людяніші. Мабуть, він їх не знав. Світ був до нього жорстокий, і він відповідав так само.

— Це не нелюдяно, Саеріс. Це не по-людськи. Але ми й не люди. Ми — фейрі. Ми не поводимося як ви. Не думаємо як ви. Ми не живемо за тими моральними правилами, якими керується дехто з твого народу.

Смерть — це відчинені двері, крізь які належить пройти всім. А по той бік — спокій. Радій, що тобі випала нагода вирушити в цю подорож.

Я не люблю слухи, Саэрис Фейн. Слухи — соседи сплетен, а сплетни всегда перемежаются с ложью. Так уж повелось.

— Не называй ее «солнышком», — приказал он.
— Почему нет?
…
— Потому что она — лунный свет. Туман, окутывающий горы. Напряжение в воздухе перед грозой. Дымка, которая стелется над полем боя перед началом сражения. Ты понятия не имеешь, кто она такая. Кем она может стать. Ты должен называть ее ваше величество.

Ну, здається, навіть безсмертні фейрі не захищені від родинних драм.

Ми — небезпечні, капітане. Мадра перетворила нас на зброю. Саме тому вона не дозволить нам жити.

"Я собираюсь познакомить тебя со всеми семью богами. Когда встретишь их, не забудь сказать им, что я — тот, кому ты поклоняешься на коленях. "

"Я не успела отреагировать на прикосновение, как он начал отбивать ритм моего сердца у моей грудины. —Тум, тум, тум, тум, тум. Так быстро. Неровно, как у колибри. Я слышу, как оно трепещет, когда ты смотришь на меня. Ты знала об этом? "