Те, що не можна забрати
«Сови мудрі пташки, а в котів добра пам’ять, зате ми, собаки, чуємо серцем…»
Знайомтеся. Музиканти. Не бременські, ні, не плутайте. Бременським до них, йой, як далеко. Бо це ж наші, рідненькі, Музиканти нашого сумного часу. Музикантами долі мені хочеться їх назвати. Бо несуть вони те, що можна подарувати, але не можна забрати у наших людей - віру, надію, впевненість у своїх силах.
Саркастичний і злегка зарозумілий рудий пройдоха Рудий (ну вибачте, не втрималася), величезна скеля доброти, сердечний і розважливий Мавр, вічно сонна, мудра і тривожна Нікса. Кіт, пес і сичуня - такая ось незвичайна трійця, що подорожує крізь часи, світи і миттєвості. Певно що так, бо однозначної відповіді нам не дадуть, але воно само якось додумається. Бо ж ось вони, знову шукають собі прихисток на Різдвяну ніч. І таки знаходять.
Уклавши угоду зі старим чоловіком, обличчя якого вкривали глибокі, ніби роками карбовані шрами, Музиканти залишаються на ніч в дивному приміщенні, щось на кшталт підвалу, облаштованого під бомбосховище. Угода проста - зберегти цілими речі, яких тут повно. Насправді речі ці, не речі, - це спогади, забуті, покинуті, втрачені, ніби і потрібні, але водночас про них ніхто не памʼятає.
Аж раптом в підвалі зʼявляється дівчинка, ніби і нізвідки. А далі і зовсім стаються дива, що важко пояснити.
Пробуджується незрозуміле зло, небезпечні істоти, вбити яких майже неможливо. Потрібна хитрість і вправність, а ще якісь дивом набуті знання, які спливають с підсвідомості.
Красива різдвяна історія, сповнена неймовірних алюзій, цікавих загадок, з міфічними посиланнями, і, звичайно повна надії і світла. У нас навіть звірі здатні дарувати тепло. Четвертий дарунок - не просто дарунок. Це дар. Дар бачити, навіть у темноті. Навіть, якщо цей дар ти пожертвує комусь іншому.
«Совы мудрые птицы, а у кошек хорошая память, зато мы, собаки, слышим сердцем...»
Знакомьтесь. Музыканты. Не бременские, нет, не путайте. Бременским к ним, йой, как далеко. Ведь это же наши, родненькие, Музыканты нашего печального времени. Музыкантами судьбы мне хочется их назвать. Потому что несут они то, что можно подарить, но нельзя отнять у наших людей - веру, надежду, уверенность в своих силах.
Саркастический и слегка высокомерный рыжий пройдоха Рыжий (ну простите, не удержалась), огромная скала доброты, сердечный и рассудительный Мавр, вечно сонная, мудрая и тревожная Никса. Кот, пёс и сычуня - вот такая необычная троица, путешествующая сквозь времена, миры и мгновения. Думаю, что да, потому что однозначного ответа нам не дадут, но оно само как-то додумывается. Ведь вот они, опять ищут себе убежище на рождественскую ночь. И таки находят.
Заключив сделку со стариком, лицо которого покрывали странные, будто годами отчеканенные шрамы, Музыканты остаются на ночь в странном помещении, что-то вроде подвала, обустроенного под бомбоубежище. Сделка простая - сохранить целыми вещи, которых здесь полно. На самом деле вещи эти не совсем вещи, - это воспоминания, забытые, заброшенные, потерянные, будто и нужные, но в то же время о них никто не помнит. Вдруг в подвале появляется девочка, будто и из ниоткуда. А дальше и вовсе происходит нечто странное. Пробуждается непонятное зло, опасые сущности, убить которых практически невозможно. Нужна хитрость и ловкость, а ещё каким-то чудом приобретённые знания, которые всплывают из подсознания.
Красивая рождественская история, полная невероятных аллюзий, интересных загадок, с мифическими ссылками, и, конечно, полная надежды и света. У нас даже звери способны дарить тепло.
Четвертый дар - не просто дар. Это подарок. Дар видеть, даже в темноте. Даже, если этот дар ты пожертвуешь кому-то другому.
44 понравилось
