Шоумен: Владимир Зеленский и война в Украине

Дійсно, глибина страху й образи Путіна на Захід стала зрозумілою через місяць, коли він опублікував розлогий нарис на тему відносин Росії та України — або ж, як сформульовано у назві статті, «історичної єдності» двох народів. Спираючись на суміш запилюжених кліше від російських націоналістичних та імперіалістичних письменників, яких Путін вочевидь читав і перечитував у своїй ізоляції, він знову називає Київ матір’ю всіх російських міст, яку зіпсував і переманив підступний Захід. Путін детально розвинув свою ідею про Україну як «анти-Росію» — вона, мовляв, взагалі не країна, а інструмент, платформа, із якої Захід сподівається послабити та знищити російську державу. Цей сюжет, писав Путін, розвиватиметься незалежно від того, хто в Києві прийде до влади. «Західні автори проєкту „анти-Росія“ так налаштовують українську політичну систему, щоб мінялися президенти, депутати, міністри, але була незмінною налаштованість на розділення з Росією, на ворожнечу з нею».

Проте з перших днів на посаді Зеленський демонстрував хворобливу чутливість до критики. Давні друзі знали, що він страждає на акторську недугу — постійну потребу подобатися й отримувати оплески. Утім, сподівалися, що після переходу в політику Зеленський стане більш товстошкірим, адже тут суперники точно не щадитимуть його почуттів. Керівник адміністрації Андрій Богдан скоро збагнув, як важливо не підпускати президента до його сторінок у соцмережах. Навіть коментарі незнайомців могли засмутити Зеленського.

— Якийсь не знати хто, з фейковим обліковим записом, а президент втрачає через це сон. Тремтить. Йому телефонує мама, — розповідав мені Богдан. — Люди в політиці до такого звикають і не перетворюють на трагедію. Звичайна частина політичного процесу. Однак для нього це була трагедія, особиста кривда.

— Звинувачувати їх в тому не можна, — казала мені у своєму офісі. — Обурення людей — ознака безсилля. Вони настільки розчаровані, настільки незадоволені системою, що починають шукати нові шляхи виходу. А коли не знаходять, з’являються люди на кшталт Зеленського; це протест, відповідь на відчуття безнадії.

Тимошенко вбачала в цьому прояв тенденції: у той час світом прокотилася хвиля популістських перемог, яка привела до влади Трампа та його численних наслідувачів.

— Таке відбувається не лише в Україні. Світовий тренд. Повна деградація представницької демократії.

З арсеналом вдалих трюків і достатньою кількістю підписників у соцмережах, за висловом Тимошенко, «можна зробити з коня сенатора». Або з коміка — президента.