Бора

"Якщо життя триває,значить, для чогось треба. Є, значить, якийсь вищий задум. Якби не було сенсу, життя б вже добігло кінця."

Він слухав, як мало хто вміє, - саме слухав, а не чекав своєї черги висловитись. Своєю мовчазною увагю він найбільше підтримував вогнище взаєменої цікавості.

"- Не у кожного ж праця творча.

• Мала би бути у кожного. Але більшість день у день горбатиться заради шматка хліба..."

Людині неодмінно стає легше, коли вона повертається у світ своєї душі. Неодмінно. Навіть коли вже пізно.

... помічниця з акриловими нігтями, схожими на пазурі... Як вона працює на комп'ютері із такими довжелезними, хижими кігтями"?

"...людина створена для радісної творчої праці"

Це, можливо, головна риса того, хто пише, - бачити і чути те, на що інші не звертають уваги.

Загинули ті, хто вбили свої душі, хто був причетний до руйнування світової гармонії

- Просто не хочу...зайвої деталізації . Це усе умовності, вони в житті лише заважають.

До нової реальності треба призвичаїтися , змиритися з нею і, приймаючи зміни, знайти нові точки опертя.

Якщо життя триває, значить для чогось треба.

Із поганого борошна доброго хліба не спечеш.

Я вже мала пияка, з мене досить. Можу тебе забезпечити матеріалом для роману "Пияк, нероба і бабій". Треба чоловіка з якимось іншим недоліком підібрати.

- Покарання втратою чогось дуже важливого та звичного, без чого більшість людей вже не уявляють свого життя...

• Скажімо, мобільного зв'язку?
• Або Інтернету, це ж тоді буде все. гаси світло! Повний хаос та всесвітня безпорадність.
• Ні. На такий подарунок людство не заслуговує. Це не кара.

У чотирнадцять років з особливим завзяттям псують банальними втручаннями природну красу, особливо таких виняткових, кольору міді, вій.

Можливо, саме численна армія мобільних телефонів викликає ці буревії, бо ж загальна кількість користувачів та ще й кількість мобілок у багатьох вже перевищує усі межі розумного.

Самота, фізична й душевна, народжує тугу, а туга більше посилює самоту

Неможливість збігів у симпатії до чоловіків основа жіночої дружби.

Калина пахне чоловіком. Трохи шкарпетками, трохи спермою, трохи чимось невловимим, що не піддається визначенню.

Усі ми вміємо зав"язати так, що не знати, як з того виплутатися. Але одні ще більше заплутуються. Інші рубають вузол. А ще інші знаходять кілок.