Найдорожче в житті
Коли тобі девʼяносто, і на твоїх плечах двоє спиногризів улюблених внуків, то не тільки вмирати ніколи, а й думати про смерть тим паче. Адже Ринка й Лежка такі шила в дупі, що тільки встигай за ними прибирати, зачищати, відповідати на запитання (іноді такі, що тільки сам Господь Бог знає, а то і ні), а ще шукати у внучат таланти, вибирати мрію, рятувати від злих сусідів, і саме основне - варити борщ і ліпити вареники, бо ж «головні інструменти порятунку у бабць: ложка, баняк, тарілка і любов.»>
І вчити життєйської мудрості. А її за девʼять десятків літ трохи накопилося. Як і спогадів. Хороших і поганих, сумних і веселих. Все було у житті Стефи. Велика родина, війна, розлука, пристрасна любов, страшна втрата. Девʼяносто літ - а ніби і не жила. Девʼяносто весен - а хочеться ще, «вся дивина в тому, шо чим довше живу, тим коротшим життя здається.»
Втім, Ринка і лежко не дають бабуні сумувати. Тут в маразм впасти ніколи, що вже казати про інше.
«Але я знаю один секрет: то вони мені додають років життя. Я їх люблю, а вони мене, - так і ростемо вкупці. Усі втрьох.»
Проста, дуже проста книга. І водночас така, знаєте, дуже психологічно-філософська. Книга - саме життя. Отак ніби наживо, ніби ось тут ця дивна сімʼя, це нерозлучне тріо, яке вчить один одного любити, цінувати важливе, берегти спогади, дивитися у майбутнє. Вчать вони і читача. Або нагадують про приємні миттєвості, які минають швидко, але закарбовуються у памʼяті. Колись Ринка і Лежка подорослішають, и прийде пора, вони відкриють цей дорогоцінний скарб своїм дітям, а ті своїм. Ось воно - наше днк. З покоління в покоління бути людиною. І залишатися нею, не дивлячись на на що.
Если тебе девяносто, и на твоих плечах двое спиногрызов любимых внуков, то не только умирать некогда, но тем паче думать о смерти. Ведь Ринка и Лежка такие шила в попе, что только успевай за ними убирать, зачищать, отвечать на вопросы (иногда такие, что только сам Господь Бог знает, а то и нет), а еще искать во внучат таланты, выбирать им мечту, спасать от злых соседей, и самое главное - варить борщ и лепить вареники, ведь «ведь главные инструменты спасения у бабок: ложка, баняк, тарелка и любовь.»>
И учить житейской мудрости. А её за девять десятков лет ох как много накопилось. Как и воспоминаний. Хороших и плохих, грустных и весёлых. Все было в жизни Стефы. Большая семья, война, разлука, огромная любовь, страшная потеря. Девяносто лет – а будто и не жила. Девяносто вёсен - а хочется ещё, «вся странность в том, что чем дольше живу, тем короче жизнь кажется.»
Впрочем, Ринка и Лежка не дают бабушке скучать. Здесь в маразм упасть некогда, что уж говорить о другом.
«Но я знаю один секрет: они мне добавляют лет жизни. Я их люблю, а они меня, – так и растем вкупе. Все втроём.»
Простая, очень простая книга. И в то же время такая, знаете, очень психологическо-философская. Книга – сама жизнь. Словно трансляция вживую, будто вот здесь, рядом с тобой эта странная семья, это неразлучное трио, которое учит друг друга любить, ценить важное, беречь воспоминания, смотреть в будущее. Учат они и читателя. Или напоминают о приятных мгновениях, которые проходят быстро, но запечатлеваются в памяти.
Однажды Ринка и Лежка повзрослеют, придёт пора, они откроют это драгоценное сокровище своим детям, а те своим. Вот оно – наше днк. Из поколения в поколение быть человеком. И оставаться им, несмотря на что.
51 понравилось
