Жизнь взаймы

Біль після втрати когось стає більш стерпним, якщо людина знає, що їй самій лишилося недовго жити

Надмірна дбайливість може вбити хворого так само, як її відсутність

— Ти живий, — повторила.
— І ти жива, душко! Все решта не рахується.
Поглянула на нього. Враз зрозуміла, що мав на увазі — що усе решта, уся поранена гордість, уражений егоїзм, були затерті цим одним утішним, останнім фактом, що кохана людина не померла, що ще живе, що є тут і ще дихає, незалежно від того, якими є її почуття або що за цей час відбулося.

Часто важче дивитися на залишені померлим речі, ніж на нього самого

«Я вислизаю, як злодій, — подумала, — як якийсь зрадник. Так само, як в санаторії я хотіла вислизнути від Боріса. А врешті все ж мусила відбути розмову з Борісом, але що це дало? У таких випадках завжди звучать фальшиві слова, люди завжди брешуть, бо правда тоді — безглузда жорстокість, а потім вони відчувають гіркоту і відчай, бо не зуміли розлучитися інакше, бо останні спогади, які їм залишилися, — це спогади про сварки, непорозуміння і ненависть».

Дивно, скільки різних речей звучить після заходу сонця.

В наші дні перебільшують значення слова «щастя». Існували епохи, коли це слово було взагалі невідоме. Тоді його не плутали зі словом «життя». Почитайте з цього огляду китайську літературу періоду розквіту, індійську, грецьку. Люди цікавилися у той час не емоціями, в яких корениться слово «щастя», а незмінним і яскравим відчуттям життя. Коли це відчуття зникає, починаються кризи, плутанина, романтика й ідіотичний пошук щастя за будь-яку ціну.