Король в Желтом

Неожиданное сочетание мрачных рассказов таких как «Реставратор репутации» и «Желтый знак» соседствуют с романтическими новеллами, происходящими в среде художников в Париже. Причем относящиеся ко вторым: «Улица Нотр-Дам-де-Шам» и «Рюбарре» понравились мне как минимум не меньше. Поскольку указанные вещи завершают весь сборник «Король в желтом» то они и придают всей работе Чамберса законченность. И создают разнообразие палитры. С одной стороны загадочная пьеса «Король в желтом», сводящая с ума знакомых с ней персонажей, а с другой пасторальная идиллическая череда зарисовок из полубогемной среды. Причем поскольку Чамберс, что называется писал с натуры исходя из личного опыта бытоописание любовных эксцессов в Париже прописаны очень достоверно. Художественно это, наверное, самые сильные рассказы в сборнике. Но, конечно, желающие прочесть данный опус читатели берут его явно не из-за художников и Парижа. Но именно они нежданно-нагадано и придают «Королю в желтом» дополнительное измерение. Ты как бы понимаешь, что в одно и то же время есть и космический ужас богом проклятой пьесы и возвышенность полупрозрачность бытия художника, которому требуется перманентная влюбленность. И совместить несочетаемое Чамберсу, мне кажется, удалось успешно. В итоге читая почти в одно время Мейчена и Чамберса за счет вышеописанной не сочетаемости Чамберс мне понраился чуточку больше. Но если брать отдельно взятую новеллу. Равного «Великому богу Пану» в сборнике Чамберса с точки зрения хоррор литературы нет.

Узнал об этой книге благодаря небольшому рассказу Тима Каррэна.Читал ее по одному рассказу в день.Книга позиционирует себя как сборник рассказов,но я все же воспринимаю ее как один роман.Вроде бы и скучновато как для меня,но все же чем то она меня зацепила.Вот откуда появились истоки лавкрафтианского ужаса.Страницы книги пронизаны ощущением потусторонности,от которой так и веет безумием.
И мне теперь не дает покоя вопрос - а действительно ли  эта одноименная пьеса,только лишь выдумка автора?Или, может быть,такая книга была написана?

Чамберс сумел заворожить меня.

Нужно сказать, что «Жёлтый Знак» - один из двух рассказов из цикла "Король в желтом", который переведён на русский язык, а также и то, что это заключительное произведение про "Короля". Также, переведенным является «Во дворе Дракона».
_______________________________________________

Любой из нас хотя бы раз хотел, чтобы его сон стал явью. А как бы вы повели себя, если во сне увидели себя в гробу, а кучер катафалка был бы до боли вам знаком?

«Пусть думает красный восход,
Что сделаем с ночью мы;
Звезд призрачный свет умрет,
Настанет царствие тьмы…»

Роберт Чемберс. Король у Жовтому. – Київ: Видавництво Жупанського, 2018 р.– (Майстри готичної прози). – 248 с.
Сюжет. Про нього говорити складно, оскільки ця книга – це збірка оповідань. Всього у «Королі в жовтому» їх десять. Серед них:
 «Той, що відновлює репутації»;
 «Маска»;
 «У дворі дракона»;
 «Жовтий знак»;
 «Леді д’Іс»;
 «Рай пророків»;
 «Вулиця Чотирьох вітрів»;
 «Вулиця Першого снаряда»;
 «Вулиця Пресвятої Богородиці»;
 «Рю Баре»
Хоч збірка й називається «Король у жовтому» не всі твори пов’язані між собою, та точно не у всіх присутній цей таємний король. Історії від «Того, що відновлює репутацію» до «Жовтого знаку» дійсно мають спільну ознаку – це невідома нам (бо про неї мало що відомо) п’єса «Король у жовтому», прочитавши яку, люди божеволіють, починають дивно поводитися та не тямлять себе.
Оповідання, що йдуть далі в цьому списку, ніякого стосунку до Короля у жовтому не мають, проте у них є дещо спільне з попередніми історіями – містичність та готичність, яка взагалі своєрідна цьому авторові. Взагалі оповідки другої частини книжки дуже реалістичні на відміну від перших історій. Вони просякнуті реалізмом та своєрідною романтичність ще 19 століття. Почасти ці оповідання є автобіографічними та пов’язані із Францією та роками навчання Роберта Чемберса у Національній вищій школі красних мистецтв у Парижі.
Взагалі Роберт Чемберс відомий тим, що він працює в жанрі готики, і це дуже добре можна відслідкувати в його оповіданнях, зібраних у цій книжці. Чи не найкраще автору вдається писати про щось химерне та незвичайне, щось таке, що на перший погляд може здатися досить дивним, але в той же час дуже привабливим та цікавим.
Наприклад, у «Тому, що відновлює репутації» автор змальовую цікаву історію молодого хлопця, який прочитавши «Короля у жовтому» втратив глузд і тепер вважає, що він кузен короля, а мав би бути самим королем – він не бачить реальності, а живе у власному світі. Співпрацюючи з іншим чоловіком (який теж прочитав, звісно, «Короля»), що типу відновлює репутації людей – перша ознака химерності в цій історії – головний герой геть сплутує реальність із вигадкою. Так, автор змальовує нам співучасника виродком, що має штучні вуха, які чіпляє до голови за допомогою дротиків, та понівечену кінцівку. А його кіт – уособлення милих тварин – автором зображується дикою та скаженою твариною, яка врешті-решт убиває свого господаря.
На відміну від цієї історії, оповідання «Вулиця Першого снаряда» розповідає нам про Францію за часів війни, про любов та дружбу Ця історія немає нічого вигаданого та такого, що здалось би нам нереальним, тому читати її дуже просто.
Більшість історій написані від першої особи, проте є й такі, які автор нам розповідає від третього обличчя. На мою думку, причиною цього є те, що таким чином Роберт Чемберс хотів надати деяким оповіданням більшої реалістичності (зокрема ті, що стосуються «Короля у Жовтому»). Та насправді на читання це ніяк, я вважаю, не впливає, тому що стиль викладу в автора досить хороший та легкий, а переклад здійснений професійно. Звичайно, не без помилок, проте вони мінімальні та найчастіше зводяться до звичайних одруківок.
Враження. Якщо говорити про те сподобалась чи не сподобалась мені книжка, то скоріше сподобалась, хоча це не «вау». Взагалі оповідання завжди мають ризик бути не сприйнятими, як на мене. Особливо ті, які зібрані у збірку та видаються окремою книжкою. Причина в тому, що зазвичай ти не встигаєш проникнутися атмосферою, звикнути до героїв, щоб співпереживати їм, як тут перед тобою постають нові й нові персонажі, події, емоції. Тому оповідання повинні бути пулею, яка влучає прямо в серце. Мені пуля не влучила в серце, на жаль.
Та не можу сказати, що це погано. Написано цікаво, містично. Такі збірки, на мою думку, можна читати, але вони на один раз – я би не стала повертатися до цих історій знову, тому що вони «миттєві»: прочитав і забув.
Оформлення. Воно заслуговує на окреме слово. Книжка дуже красиво оформлена, починаючи обкладинкою, закінчуючи сторінками. Вона може здатися більшою в розмірах за звичайні книжки, але видавці все рівно подбали про читача, додавши до книги золотистого кольору закладинку, яка не просто є зручною під час читання, але й доповню образ «Жовтого Короля». Крім того, самі сторінки мають красиву рамку, яка формує атмосферу якогось середньовіччя чи що, читати насправді приємно.
Загалом можу сказати, що збірка оповідань досить цікава та заслуговую на увагу, але не рекомендувала б її, якщо ви шукаєте чогось дуже захопливого та неймовірно класного. Мабуть, за шкалою від одного до п’яти я б віддала «Королю у Жовтому» чотири.