Село не люди

«Віднайти невідомі старі пісні – не проблема. Проблема – зробити це, відчуваючи себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть.»

«Ніч – як ворота в рай.»

– Думала, курган для того, аби…
– Що?
– До неба ближче. І весь світ роздивлятися.

«Онде тітка Віра, фельдшерка килимівська.
Сидить у ФАПі, як музейний експонат. Одна на всі десять квадратних метрів. Хоч би хто зайшов.»

В Украине — демократия. Каждый выбирает тот путь, который… — Тасі дуже кортіло сказати «хочет», але вона була реалісткою, — который может.

«От, ніби, що на серці, те й на вустах.»

– Здається, щедро тут наливають тільки горілку, – спробував пошуткувати Денис.

- Шануй свою землю, і вона…
– Щастя родить, – декламувало професорське дитя, а потім наївно пропонувало: – Папа, давай поедем на родную землю.
Професор теж переходив на вживану.
– Поедем, сын! Обязательно поедем…
– Когда?
– Вот на ноги встанем и поедем…
– Так ноги только на родине крепко стоят, – нагадував малий.

«Ви в люди поїдьте – з розбитим серцем повернетесь.»

«Коли справа про гроші – татко завжди пильнує. Можна навіть не казати про них, а подумати – все одно вчує»

«Уся Шанівка у свідках: сонцю ще ніколи не вдавалося мамку розбудити. Завжди вона попереду.»

В кожного своя доля. Хоч як не крути, а йдешь однією дорогою. На дві одразу не скочиш.

«Що знають двоє, то знають усі.»

«Усім, бач, хочеться померти по-людськи.»

«Мамці – та хоч на край світу, аби дитині краще.»

«Розглядати село як скупчення людей – величезна помилка. Село – це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.»

«Хоч у пекло, аби поперед батька.»

«Від нудьги завжди сумно, доню.»

«Ти руку простягла – та ні, це ж чисте озеро. А всі навкруги – сліпі! Сліпі й кричать тобі: «Багнюка!
Багнюка!» А ти оглухни! Оглухни, дитино, бо якщо ні – брести тобі крізь життя навпростець до скону і щастя не мати.»

«Шанівка так ловко причаїлася у низині між пагорбами, наче од ворогів ховалася. Здавалося, впадеш сюди з неба – так навіки й залишишся. Аж ні.»