Dziesięć tysięcy drzwi

...свобода не варта й купки лайна, якщо не можеш її ні з ким розділити.

...доля - то гарна казочка, яку ми розповідаємо собі. За нею стоять люди і жахливі вибори, які ми самі робимо.

Справжнє кохання не стоїть на місці, а по суті теж є дверима, крізь які можуть проникати будь-які дива та страхіття.

Мій досвід свідчив: ті, хто тобі найбільше потрібен, надовго не затримуються. Вони завжди зникають, залишають тебе та не повертаються.

...коли задовго буваєш надто хорошою і надто тихою, це тобі відгукнеться.

Не існує, звісно, такого явища, як пропаща жінка, хіба що ми кажемо про людину, яка загубилася в лісі.

Послухай, не кожна історія мусить бути розказаною. Іноді самим оповіданням історії ти її ніби обкрадаєш, забираєш у неї якусь частину таємниці.

От цікаво, чи справді жінки непритомніють, чи то все лише винахід дурних вікторіанських романів і розважальних фільмів? А може, жінки просто прихитрялися навмисне гепатися на підлогу в потрібні моменти, аби бодай тимчасово відтермінувати якийсь тягар, не бачити, не чути й не відчувати хоча б тут і зараз.

Пороги - місця небезпечні, вони не там і не тут, а перетинати їх - то ніби ступати з краю скелі, коли щиро віриш, що за тобою розкриються крила. Тут не можна вагатися чи сумніватися. На Порозі не можна боятися.

Следует заметить, что двери можно понимать по-разному: это расколы и трещины, пути между мирами, загадки и границы. Но главное, двери – это перемены. Когда что-то проникает в мир через дверь, перемены тянутся следом, как дельфины за кораблем.