The BFG

Мистер Тиббс летящей походной направился в танцевальный зал - дворецкие не ходят, а летают.

Сони дуже -байдуже цікаві, але ж у сони ніхто не вірити. Ви вірите у сони тільки коли спите. В коли себе прокидаєте, то ралісновато кажете: "Богудячно, що це був тільки сон".

Доросливні людива не дуже -байдуже добривні. Вони всі злющі, як жахомастики.

Я вже казати тобі п'ять або й шість разів. І цей третій раз бути останній.

У кожного людського створінькала є своя музика. Я правий чи лівий?

Усі вигадують свої правила, які підходять лише їм.

Ти не забудькай, що людські створінькала зникати скрізно і без велетнів. Вони самі убивати одне одного набагато частіше, ніж їх пожирають велетні.

- Послухайте, - занепокоївся король, - з вами все гаразд?

• У мене був нелегкий ранок, - відповіла королева. - Спочатку мені наснився жахливий кошмар, тоді покоївка випустила з рук мій сніданок, а тепер у мене на роялі сидить велетень.

- Однієї ночі, - розповів він, - я дмухати сон у віконце одного хлопчика і бачувати цю книжовку на його столику. Ох, як мені дуже-байдуже закортілося, щоб і в мене була така сама. Але я не міг її поцупити. Я ніколиво в животі не зробити такого.

• А як же вона опинилася тут? - спитала Софія.
• Я її позичити, - усміхнувся ВДВ. - Ненадовго.
• І давно вона у вас? - поцікавилася Софія.
• Приблизно тільки років з вісімдесят, - знизав плечима ВДВ. - Я її скоро поверну.

- Ой-ой-йой, рятуйте наші груші!