Энни из Эвонли

В жизни мелочи зачастую причиняют гораздо больше горя, чем важные события.

«Може, справді – кохання не надходить бучно й пишно, як осяйний лицар на білім коні, а з’являється тихо й непомітно, мов давній друг; може, воно виринає із життєвої прози – і лиш зненацька сяйво, що лине на її сторінки, відкриває в ній ритми й музику; може… може, кохання саме собою розквітає із дружби, наче троянда із золотавим осердям, що вислизає із зеленої своєї оболонки».

Богата или бедна наша жизнь, зависит от того, что мы вкладываем в нее, а не от того, что мы от нее получаем.

Я не раз слышала, что без тех или иных людей мир был бы неполон, но мне кажется, что без некоторых он все же вполне мог бы обойтись

- Я думаю, эти дети для вас сущее наказание! Куча забот с ними!

• Все, что стоит иметь, требует забот.

Осенью приходится напоминать себе, что нужно быть благодарным, но в мае человек просто не может не быть благодарным...

- Старый покинутый дом - такое печальное зрелище, - произнесла Аня задумчиво. - Мне всегда кажется, что он думает о былом и грустит о давно минувших радостях.

- Это чудесная мысль, Диана, - сказала Аня с восторгом. - Жить так, чтобы украсить своё имя, даже если само по себе оно не было красивым... Пусть в представллении людей это имя станет символом чего-то светлого и приятного, чтобы они уже никогда не думали о самом этом имени.

«- … я волію всім казати правду.

• Таж ви кажете не всю правду, - заперечила Енн, - а тільки неприємну її частину. От мені ви вже з десяток разів сказали, що в мене руді коси, і жоднісінького разу – що я маю ще й гарний ніс».

Я хотела бы, чтобы была весна... в каждом сердце и всю жизнь.

Разве ты не знаешь, что только очень глупые люди все время говорят разумно и дельно?

Людей, которые непохожи на других, всегда называют странными. (Лаванда)

«Старий лад поступався місцем новому, - думала Енн із легким смутком, що оселився в її серці поряд зі щастям і радістю.

• Зміни – то не завжди приємно, але геть завжди цікаво, - замислено мовив пан Гаррісон. – Двох років достатньо, щоб усе лишалося без змін. Коли довше – воно мохом береться».

« - <…> У Майри Джилліс було до весілля тридцять вишитих серветок, і я хочу мати стільки ж.

• Так, не можна вести господарство, коли маєш усього тридцять шість серветок, - мовила Енн серйозно, проте в очах її спалахнув пустотливий вогник».

«… розбите серце – то геть не так жахливо, як може здатися із книжок. Воно схоже на хворий зуб, хоча це й неромантичне порівняння. Часом він болить нестерпно. І вночі не можеш заснути… а поміж тим можна тішитися життям, мріями, відлуннями й цукерками – так, мовби нічого й не було».

«… люди неминуче приносять погані звістки, коли стверджують, ніби це обов’язок їх примушує щось тобі повідомити… Чому вони не почуваються зобов’язаними казати приємні речі?»

«Добре в цьому світі те, що тут завжди наставатимуть нові весни».

«[Пані Лінд] Казала, що як чекаєш приємного, то неодмінно так чи інакше розчаруєшся. Може, це й правда, та й у цьому є щось хороше. Прикрощі теж не завжди виправдовують очікування, і майже щоразу все виявляється значно краще, ніж можна було сподіватися».

«- … Тобі щастить на пригоди, Енн.

• Декому це вдається заввиграшки, - безтурботно відказала Енн. – Цей дар або є в людини, або його нема».

Надо жить так, чтобы твое имя звучало прекрасно. Чтобы оно напоминало людям о чем-то очень хорошем.