Сєверодонецьк. Репортажі з минулого

Рейтинг LiveLib

4,0

1 оценка

• 5
  0%
• 4
  100%
• 3
  0%
• 2
  0%
• 1
  0%

Ваша оценка

Отметить эмоции

Прочитали 1Хотят прочитать 3

Рецензии

• 

  bokugle7 марта 2024 г.

  Що таке Сєверодонецьк? Це місто на межі Донбасу та Слобожанщини. На межі української, російської, радянської та хиткої «місцевої» ідентичності.
  
  Зникли місця і цілі ландшафти. Зникли стіни, люди й те, що виникало між ними. Але в текстах вони — живі, такими й залишаться. Може статися, що читач у процесі читання забуде, що це документ міста-привида, а читатиме ці репортажі так, наче в них ідеться про місто, яке досі є.
  

  На душе тяжесть и хочется плакать. Почему не было в Харьковских книжных подобных книг раньше, почему вообще украинских книг было на 2 этажа - 2 стелажа от силы, а все остальные - это книжки российских издательств? Почему мы теперь читаем постфактум, о том, что у нас уже забрали, вырвали с мясом, с кровью...

  Я ничего не знала про съезды 2004 и 2008 годов, которые проводились в ледовом дворце Северодонецка. Оказывается уже тогда, идеологи шлифовали и проверяли на реакциях людей свои технологии, в газетах, таких вот съездах, формулировки типа "русскоговорящих не слышат, они и мы, запад и восток, "украинизация русскоязычных невозможна... ". До 2014 года я не прочитала ни одной книги на украинском (не считая школьной программы), я и Украина, с ее культурой. традициями, языком (который фоном звучал и не мешал) находились словно на разных полюсах. И в этой книге я читаю про съезд 2008 года и уже тогда слова Януковича "про ущемление прав русскоязычных"... Какой же бред! Называть естественные процессы по укреплению и развитию украинского в Украине "ущемлением" прав русскоязычных.

  2004 год

  
  Першим про відокремлення сказав Борис Колесніков, голова Донецької облради. Дослівно — запропонував «створення нової української південно-східної держави у формі федеративної республіки» з центром у Харкові. Плутано, погодьтеся. Але зала й так відреагувала тривалими оплесками, бо кожен почув у словах Колеснікова щось своє. А журналісти переклали це з російської та винайшли саркастичну абревіатуру, яка знизить значення З'їзду до циркового рівня: ПіСУАР — Південно-Східна українська автономна республіка.
  
  Не думати людям допомагають ЗМІ. Місцева газета «Сєвєродонецькі вісті» написала про київський Майдан: «Рожи, как у алкашей». У цьому репортажі навіть київський таксист говорить луганському журналістові, що треба працювати, а не ганчірками махати, а сам автор після прогулянки майданом Незалежності доходить думки, яка є просто-таки коротким майстер-класом на тему «Як розділити суспільство»: «Не подобаємося ми їм». Хто такі ми, хто такі вони— читач нібито і сам у курсі.
  
  До цього часу люди по всій країні вже добре засвоїли деякі уроки від політтехнологів. На телебаченні, у пресі (інтернет ще не поширений так, як сьогодні) та на білбордах вони бачили особливу карту. Вона показує Україну, на сході та півдні — синю, на заході та в центрі — помаранчеву. З цієї карти здається, ніби межа між цими кольорами — глуха стіна, за якою годі почути опонента. Але люди все ж хочуть і слухати, і виговоритися. Тому мітинги переростають у хор діалогів. Порозуміння ускладнює віра. Люди вірять, що синій Віктор і Віктор помаранчевий зовсім не схожі один на одного, і що один — точно за них, а другий — точно проти.
  

  Северодонецк. Молодой город, построенный в 1934 году, сердцем которого был завод "Азот" и по площади они были примерно одинаковы. Построен на песке, но очень зеленый, оазис, как его называл Сергей Каленюк. Для роз, клумб, специально привозили из области чернозем. Советский город, рассвет которого пришелся на 1960-1970 годы. Город. в котором вырастали целые династии работников завода. Молодой город, в котром поначалу не было пенсионеров. В который приезжали люди со всего Союза. Об этом первая часть репортажей. Все они звучат по разному, но все с любовью к заводу, городу... В городе даже была украинская группа в детском саду в 1990-х, чтобы детки с самого начала знали украинский язык.

  У автора непростые отношения с родным городом, и это прям чувствуется, как и то, как любит город Сергей Каленюк - краевед, писатель. Он уехал из города в 2014 году, и больше не вернулся.

  С началом перестройки город стал приходить в упадок, как и многие городки, которые были привязаны к производству и заводам.

  Я пересмотрела множество видео на ютубе, советские, 1963 года, в 2021, мирный зеленый город и военный, горящий, разрушенный... После оккупации не нашла в себе сил посмотреть.  Болит.

  Тяжело было читать. Впоминать. Ворошить и сдирать кожицу с едва зажившими ранками. Болит.

  Читать далее

  9

  209

Цитаты

• 

  bokugle7 марта 2024 г.

  Свєта, хочу сказати тобі, чим я була шокована і що мене налякало. Я все­ таки не збиралася тікати з Сєверодонецька. Я думала, дві­ три неділі, ну місяць — і все буде нормально. Але навіть не ті страшні умови, що ні помиться, ні в туалет нормально (ти ж розумієш, якщо там у дальньому підвалі місяць ходять, то все воно сюди тягнеться — це потім уже хлопці зробили туалет на вулиці, загородили пластиком і вирили, як оце в селах), — не це страшне. А як я згодом зрозуміла: я то жду Збройні Сили України, а поруч зі мною люди ждуть російські війська, Свєта!

  Читать далее

  0

  19
• 

  bokugle6 марта 2024 г.

  2014-й для нього почався 2008 року. Зауважував, як у місті виникали одна за одною проросійські організації. У бібліотеці в Луганську зробили окремий русский зал. Обласні газети стали виходити російською. В сусідніх містах раптом почали ставити пам'ятники донським казакам. У 2012 році йому запропонували писати краєзнавчі статті для передвиборчої газети. Погодився, але поставив умову: писатиме українською. Підготував матеріал для першого номера. Але всі матеріали в газеті виявилися російською, і його текст не надрукували.
  

  Читать далее

  0

  24
• 

  bokugle6 марта 2024 г.

  Були й інші запитання, на які доступна версія історії відповідей не давала. Нехай у Сєверодонецьку розмовляють російською, але чому в сусідньому селищі Борівському розмовляють зовсім іншою російською? Або чому луганські історики пишуть, що правий берег Сіверського Дінця у першій половині XVIII століття не був заселений, а на в'їзді до Лисичанська, на правому-таки березі річки, стоїть монументальний знак із датою заснування міста — 1710 рік? Існує звичка писати: Донбас почався з промисловості. Але що було до неї? Швидко позбувся ілюзій, що історія Донбасу — це оті кілька радянсько-російських міфів і крапка. Почав писати про давніше минуле. Про те, що через цей край пролягав один зі шляхів, яким татари ходили з Криму на Москву, — Кальміуська сакма. Сєверодонецьк, пише Каленюк у своїх книжках, лежить на важливій ділянці цієї дороги — Борівському перевозі через Сіверський Донець. Біля перевозу виника­109Оазали перші селища. Тобто це був цілком заселений регіон уже у XVII столітті. Каленюк назвав цю місцевість Придінцевим Порубіжжям, бо тут сотні років проходили кордони: Великої орди, Кримського ханства й Московської держави; межі між християнським і мусульманським світами; кордони донських, запорозьких і слобідських козаків. Така версія — альтернатива до імперського міфу, нібито поселення у Придінцевому Порубіжжі з'явилися завдяки російським царям.
  

  Читать далее

  0

  19

Подборки с этой книгой

• • 
  • 
  • 

  НОН ФИКШЕН

  • anyarokenroll
  • 774 книги