Тигролови

Одчайдушний і безмежно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло йому собаче сердце .
Подався доганяти без надії догнати .
Але - сміливі завжди мають щастя.

“Любіться! Шалійте! Божеволійте! Бийтеся за неї - за любов! Протинайте один одному груди! Ламайте кості, збивайте роги!… І беріть, беріть тих мрійнооких самиць за правом сильного! Любітесь! Множтесь!… Слава хоробрим! Слава сильним!”

Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.

...сміливі завжди мають щастя. 

Йому вже здавалося не дві дівчини насупроти, а чотири. Посміхнувшись, він покликав кельнера і замовив чотири рази консервовані абрикоси. ...

"Як здаватиметься вісім - замовлю вісім", думав, посміхаючись, Григорій.

Уся! Уся його Вітчизна ось так - на колеса позагеттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді... розпачі!.. Голодна!.. безвихідна!.. безперспективна!.. Стискаючи зуби, аж но набрякли щелепи.

Григорій у мисливстві намагався забути про все - про свою дурну долю, про невідоме майбутнє; намагався не дивитися вперед, забувши про весь світ. Хай, все одно, там нічого не видно. Ліпше не думати, жити, поки можна, дихати, дивитись на сонце, що сліпило геть, сяючи та мерехтячи в снігах, підставляти груди під вітер, слухати, як шумлять кедри верховіттям...

Коли б йому запропонував хто покинути це все і піти геть, він не схотів би, та й навряд чи зміг би. Ні, свідомо не схотів би. Бо він був щасливий біля неї. Він відчував, як у нім кипіла і вирувала кров від самого звучання її голосу. Голос той відгукувався у нім дивним, багатим відгуком, з болем, з мукою. І це було щастя. Болюче, але велике, майже недосяжне для розуму щастя.

Бог не без милості, козак не без щастя

Ні, цього не скажеш, як то буває на серці, коли воно нагло обіллється кров'ю.

Цілувалися ми із тобою один раз

Все те різне віком, фахом, статтю і уподобаннями, але все тут має спільну рису — рису шукачів чогось і збігців кудись, — рису шукачів щастя і збігців у невідоме.

Все те вирвалось з однієї остогидлої дійсності, з одного кіпця світу і мчить на зламання карку в інший, утікаючи від всього і женучись за всім...

Витвір космічного жарту, а чи плід космічного катаклізму, а чи то плід всесвітнього гумору. Край падароксів. Симбіоз субтропічного раю і сибірського пекла...

Кияни, полтавчани, кубанці, херсонці... - діти іншої, сонячної землі і іншого, сонячного моря.

Світ ідеальної свободи і повної відсутності диктатури, якщо не брати до уваги диктатуру кохання та переступленням влади кондуктором.

...Світ благословенної свободи, купленої за готівку разом із плацкартою.

То, я вам скажу, край!!!
І ніхто йому не годен дати ради. "Хіба тільки турки або запорожці", — мовляв той владивостоцький турок. Чому запорожці? Тому, каже, що так уже заведено на цій землі — як десь нема кому дати ради, то запорожців туди! Або принаймні їхніх нащадків. На Кубань? — Запорожці. На Терек? — Запорожці. Під Петроград? — Запорожці!