"Толіки" - так дорослі прозвали компанію дітлахів - Іринки та її двоюрідних й троюрідних братів Колю, Діму й Толіка.
Ця весела компанія збиралася кожного літа, коли до бабусі в село приїздила Іринка.
Дітлахи дружили, розважались, "шкоднічали" - коротко кажучи, вели себе як звичайні, нормальні діти :)
Читаючи цю книгу, мене охопила приємна ностальгія - спогади про власне дитинство, літо у бабусі в селі, безтурботні дні з друзями, коли вигадуєш всілякі дурниці заради розваг.
Безперечно, це великий плюс даної книги - можливість повернутися на багато років назад.
Але, якщо говорити об'єктивно, оцей гачок ностальгії спрацює лише на моїх однолітках. Якщо говорити про читачів народжених після 2000 року - вони взагалі не зрозуміють "в чому прикол".
Не зрозуміють, бо не відчували на собі, а уявити буде важко, адже в книзі все якось кострубато подано.
І це величезний мінус даної історії. Героїв багато, сюжет весь час стрибає і ми пропускаємо величезні шматки їхнього життя.
Припускаю, що це зроблено заради ефекту спогадів саме про літні дні. Але ж, для повноти сприйняття, події, що відбуваються протягом всього іншого часу треба також доречно вплести в загальну історію, а не лише вказувати як факт.
А на противагу цьому, в тексті є епізоди, які взагалі не зрозуміло навіщо були додані. Наприклад, про закоханість між Ірчиною подругою Настею та її братом Колею: в 20 років вони закохалися, в 35 Настя в Києві, а Микола за кордоном і в них з дружиною народилася 4 дитина. Чому вони розішлися? Що тоді сталося сталося? Який сенс було описувати їхнє знайомство і не розказати до кінця про цю пару?
По прочитанні роману, виникло враження, що ознайомився з чорнеткою над якою ще варто попрацювати й дописати.
Загалом, ідея книги чудова - спогади дитинства, взаємостосунки у великій родині, дорослішання - такі сюжети подобаються багатьом. Але втілення цього задуму дуже слабеньке.
6 понравилось
