Маленький принц. Планета людей

Ми всі молоді дикуни, яких іще захоплюють нові іграшки. В наших авіаційних рекордах немає іншого сенсу. Ось він піднявся найвище і летить швидше за всіх. Ми забуваємо, заради чого посилали його в політ. Самі тi гони на деякий час ніби затуляють собою мету їх. I так буває завжди. Солдат, який підкорює землі для імперії, бачить сенс життя в завоюванні. Він зневажає колоніста. Але ж хіба не задля того він воював, щоб на підкорених землях оселився колоніст? Захоплені своїми успіхами, ми служили людям прокладали залізниці, будували заводи, бурили нафтові свердловини. І трохи забули, що все це ми й робимо саме для того, щоб служити людям. В період завоювань ми жили мораллю солдатів. Але тепер треба заселяти землю. Треба вдихнути життя в цей новий дім, який ще не має свого обличчя. Для одного істина була в тому, щоб будувати, для іншого щоб обживати.

А что надо сделать, чтобы шляпа упала? – спросил он. Но честолюбец не слышал. Тщеславные люди глухи ко всему, кроме похвал. – Ты и в самом деле мой восторженный почитатель? – спросил он Маленького принца. – А как это – почитать? – Почитать значит признавать, что на этой планете я всех красивее, всех наряднее, всех богаче и всех умней. – Да ведь на твоей планете больше и нет никого! – Ну, доставь мне удовольствие, все равно восхищайся мною! – Я восхищаюсь, – сказал Маленький принц, слегка пожав плечами, – но что тебе от этого за радость?