І ми світитимемо
Чомусь розгубилася, і не знаю, з чого почати. Підліткове сучасне фентезі, з гордістю добавлю - українське. Без любовної лірики, але з нотками морської романтики і юнацького максималізму. Книга, за яку взялася з деяким скептицизмом (сторінок сто, чесно кажучи), а потім не могла відірватися. Вони такі беспосередні, Догладачка і її Маяк, такі юні і милі, що хочеться їх пригорнути, сховати від усіх бід і темряви. Але вони справляються, ну по крайній мірі до фіналу так було, але не буду спойлерити.
Коли Айзі погодилася на роботу доглядачки маяка, то вона і справді думала, що це буде робота по догляду за стареньким маяком. Ну прибрати там, слідкувати щоб вправно світив, ну щось типу того. Аж зовсім вона не очікувала зустріти там Локлайта, юнака, який стверджує, що він і маяк, то одне ціле - Маяк Локлайт. Перша несподіванка. Другою стала робота. І це, скажем так, не було порання по господарству, або щось типу того. Айзі мала допомагати Локі рятувати світи, або людей в інших світах, або одразу і те і інше. Адже двері його комірчини відчинялися завжди в якусь катастрофу: корабель, у капітана якого помилка в розрахунках; космоліт, члени екіпажу якого не мають емоцій; дослідницька шхуна, де треба пірнати на саму глибину океану з баленозаврами (щось типу китів). Але Айзі має пильно наглядати за компасом, який їй вручив Лок при першій зустрічі. Цей компас відкриває будь-які двері, це - гарантія її повернення на маяк. Звʼязок між ними міцнішає і міцнішає, можна сказати, вони стають одним цілим. І настане момент, заручившись підтримкою Айзі, Лок зможе вперше покинути маяк, і відправитися з помічницею на завдання. Та одного разу станеться страшне. І Локлайт втратить свою Доглядачку. Останнє завдання, на яке вони відправляться разом буде надважке. Страшна буря розлучить їх, коли вони перебуватимуть на кораблі работоргівців. Айзі не зуміє вберегти компас. Маяк втратить свій маячок, та не втратить світла.
Крута книга. Вона так зачепила, насправді, що потрібні були дні, аби насмілитися щось написати про неї. Щоб притишився біль (він так і не притишився), щоб просохли сльози (вони тепер завжди на мокрому місці), щоб знайшлися якісь слова описати те, що відчуваю (вони не дуже й знайшлися). Але все ж продовжу:
Одна з локацій, на яку попали Лок і Айзі - корабель, на якому збереглося ціле місто. Воно потерпало від війни, навʼязаної сусідами, і ініціаторам вдалося відтворити улюблене місто цілком на кораблі. Вулички, магазинчики, фонтани. Звичайно, не всі люди попали сюди. Багатьох вбили ворожі ракети, але ті, хто вцілів мріяли будувати Нове життя. Та знайшовся зрадник і диверсант, ну як і в реальному життя. І гнида так міцно пустила коріння, що не просто було її викрити. Друзям допомогли брат і сестра, батьки яких були авторами проекту. Історія цих двох вражає, але не буду розкривати їх таємницю. Айзі признається Локу, що вона українка, батьки її стали біженцями, але дівчинка ще памʼятає рідний Київ, і те, як тікали від бешених «братів». І хоча все вже давно позаду, вона ніколи не забуде цього страхіття. І доброту ірландців і Ірландії, яка стала другою домівкою, теж ніколи не забуде. Бо ж «війна в будь-якому світі однакова. Це - кістлява стара, яка приносить біль, голод і сльози всюди, куди ступає. Вона розсікає плоть країни й випиває її кров, забирає найкраще і лишає порожнечу.»
А потім буде знайомство з Маром. І дівчина відчує щось близьке у цьому змученому і трохи сумному Маяку. Мар. Маріуполь. Наш. Той, що світить попри все в наших серцях. З ним вона переживе одну із самих шалених пригод в житті, а його просту філософію допоможе зрозуміти, що «якщо і є щось дійсно правильне у цьому світі, то це маяк, який у відповідь на найтемніший морок яскравіше розпалює світло.»
Багато врятованих життів, ціла купа пригод, десятки чашок ароматного чаю. І прекрасне оформлення на додачу. То є файно.
Почему-то растерялась, и не знаю, с чего начать. Подростковое современное фэнтези, с гордостью добавлю – украинское. Без любовной лирики, но с нотками морской романтики и юношеского максимализма. Книга, за которую взялась с некоторым скептицизмом (страниц сто, честно говоря), а потом не могла оторваться. Они так непосредственны, Смотрительница и её Маяк, такие юные и милые, что хочется их прижать, скрыть от всех бед и тьмы. Но они справляются, ну, по крайней мере, до финала так было, но не буду спойлерить.
Когда Айзи согласилась на работу смотрителя маяка, то она действительно думала, что это будет работа по уходу за стареньким маяком. Ну убрать там, следить чтобы хорошо светил, ну что-то типа того. Совсем она не ожидала встретить там Лока, юношу, утверждающего, что он и маяк, это одно целое – Маяк Локлайт. Первая неожиданность. Второй стала работа. И это, скажем так, не были хлопоты по хозяйству, или что-то типа того. Айзи должна была помогать Локи спасать миры, или людей в других мирах, или сразу и то и другое. Ведь дверь его чулана открывалась всегда в какую-то катастрофу: корабль, у капитана которого ошибка в расчетах; космолёт, члены экипажа которого не имеют эмоций; исследовательская шхуна, где нужно нырять на самую глубину океана с баленозаврами (нечто типа китов). Но Айзи должна пристально наблюдать за компасом, который ей вручил Лок при первой встрече. Этот компас, открывающий любую дверь, - гарантия ее возвращения на маяк. Связь между ними крепнет и крепнет, можно сказать, они становятся одним целым. И наступит момент, заручившись поддержкой Айзи, Лок сможет впервые покинуть маяк и отправиться с помощницей на задание. Но однажды случится страшное. И Локлайт потеряет свою Смотрительницу. Последняя задача, на которую они отправятся вместе, будет сверхтяжёлой. Страшная буря разлучит их, когда они будут находиться на корабле работорговцев. Айзи не сможет уберечь компас. Маяк потеряет свой маячок, но не потеряет свет.
Крутая книга. Она так задела, на самом деле. Нужны были дни, чтобы осмелиться что-то написать о ней. Чтобы притихла боль (она так и не притихла), чтобы просохли слезы (они теперь всегда на мокром месте), чтобы нашлись какие-то слова описать то, что чувствую (они не очень и нашлись). И всё же я продолжу:
Одна из локаций, на которую попали Лок и Айзи – корабль, на котором сохранился целый город. Он страдал от войны, навязанной соседями, и инициаторам удалось воспроизвести любимый город целиком на корабле. Улочки, магазинчики, фонтаны. Конечно, не все люди попали сюда. Многих убили вражеские ракеты, но уцелевшие мечтали строить Новую жизнь. Но нашелся предатель и диверсант, ну как и в реальной жизни. И гнида так крепко пустила корни, что не просто было ее разоблачить. Друзьям помогли брат и сестра, родители которых являлись авторами проекта. История этих двух поражает, но не буду раскрывать их тайну. Айзи признается Локу, что она украинка, ее родители стали беженцами, но девочка еще помнит родной Киев, и то, как убегали от бешеных «братьев». И хотя всё уже давно позади, она никогда не забудет этого ужаса. И доброту ирландцев и Ирландии, которая стала вторым домом, тоже никогда не забудет. Ведь «война в любом мире одинакова. Это – костлявая старуха,, которая приносит боль, голод и слезы повсюду, куда ступает. Она рассекает плоть страны и выпивает ее кровь, уносит лучшее и оставляет пустоту.»
А потом будет знакомсво с Маром. И девушка почувствует что-то близкое в этом измученном и немного грустном Маяке. Мар. Мариуполь. Наш. Тот, что светит, несмотря ни на что, в наших сердцах. С ним она переживёт одно из самых безумных приключений в жизни, а его простая философия поможет понять, что «если и есть что-то действительно правильное в этом мире, то это маяк, который в ответ на самый тёмный мрак ярче разжигает свет. »
Много спасенных жизней, целый ворох приключений, десятки чашек ароматного чая. И прекрасное оформление в придачу. Це файно.
44 понравилось
