Цитаты из книги 巴黎圣母院

«…Он был им ровня, этот чулочник, дающий отпор кардиналу, – сладостное утешение для бедняг, приученных с уважением подчиняться даже слуге судебного пристава, подчиненного судье, в свою очередь подчиненного настоятелю аббатства святой Женевьевы – шлейфоносцу кардинала!»

Когда человеком владеет мысль, он находит её во всём.

"Любовь подобна дереву: она растет само собой, глубоко пуская корни,и нередко продолжает зеленеть даже в опустошенном сердце."

Ось воно життя! Частенько саме найкращі друзі підставляють нам ніжку.

Коли людиною володіє одна думка, вона знаходить її у всьому.

Те що влаштовують люди - руйнують обставини.

Людське серце може вміщувати лише певну міру відчаю. Коли губка насичена, хай море спокійно котить над нею свої хвилі, - вона не вбере бвльше ні краплі.

Кохання - мов дерево: виростає само по собі, глибоко пускає в нас своє коріння й нерідко зеленіє навіть на руїнах нашого серця. І - незбагенна річ - чим більша сліпа пристрасть, тим вона впертіша. Пристрасть найсильніша тоді, коли вона безрозсудна.

Але молодість узяла верх , і - що часто буває - всупереч прогнозам та діагнозам, природі забажалося врятувати хворого під носом у медиків.

Стародавній символ змії, яка жалить свій хвіст, можна застосувати і до науки.

Він вважав, що найкращою розвагою в смутку є видовище кримінального судочинства, бо судді звичайно бувають настільки дурні, що кого хоч змусять сміятися.

Мало жити, треба ще й заробити на життя.

Досить краплі вина, щоб забарвити цілу склянку води: щоб зіпсувати настрій цілому зібранню гарненьких жінок, досить появи однієї,кращої за них усіх, особливо коли між ними лише один чоловік.

Квазімодо був глухий, але бачив він добре, а лють юрби відбивалася на обличчях не менш, ніж у словах.

Усі горбаті ходять, високо піднісши голову, всі заїки просторікують, усі глухі тихенько говорять.

...а коли ненароком траплялося так, що якимось безглуздим зауваженням чи недоречним запитанням він виявляв свою ваду (глухоту), то одні сприймали це як глибокодумність, а другі - як дурість. В обох випадках честь магістратури лишалася незаплямована, бо краще, аби суддя здобув славу дурного або глибокодумного, аніж глухого.

До всього того Шатле був глухий. Для аудитора це дрібна вада. Вона аж ніяк не перешкоджала метрові Флоріану судити непохибно і безаплеляційно. Зрештою, для судді досить лише вдавати, що він слухає; а шановний аудитор цілком відповідав цій єдино важливій в доброму правосудді умові, оскільки його увагу не міг відвернути ніякий сторонній шум.

А ми помітили, що судді звичайно підганяють свій поганий настрій до дня судових засідань, щоб завжди мати когось під рукою, на кому можна було б зігнати свою злість іменем короля, закону та правосуддя.