Цитаты из книги Драбина

Все більше хата усамітнення, його фортеця, де його ніхто не чіпатиме, нагадувала Толіку бабину хату дитинства. Так само поскладаний посуд, так само пахне на кухні розжареною олією і підливою, так само від гобеленів і статуеток віє старістю. І точно так само, як і в дитинстві, у будь-який момент до тебе можуть приїхати гості, наче знову повернулися часи, коли не треба домовлятись про зустріч, а нормально було просто посеред дня заявитись до когось у хату. Бабуся тоді дивилась у вікно, бачила за ворітьми машину і бігла надівати чистий фартух та причісуватись, а Толіка виганяла до воріт зустріти гостей. І Толік, замурзаний, часто в самих шортах чи в розтягнутій вже короткій футболці, зустрічав надуханих, красивих гостей. Найгірше було, коли серед них були діти. А ще гірше — коли дівчата. Так і тепер Толіка охопило давно забуте з дитинства відчуття: ось він, заскочений зненацька у розтягнутій футболці, має зустрічати гостей біля воріт.

Толік так часто уявляв собі царство царство зі смарт-лампочками, кавоварками, іграми що мрія про хату перетворилася на місію його життя. Коли нарешті з'явилося достатньо грошей Толік узявся за пошуки. Брав машину, їздив по усіх околицях, говорив з десятками ріелторів, підписався на сотні розсилок і шукав хату з потенціалом. Він не хотів готової бо такої готової не існувало. Тож Толік вишукував те, що перетвориться на хату його мрії. Та й сам акт переродження, перетворення чужої коробки на власне царство мало бути окремим задоволенням.