Наследники легенд

Когда родные умирают, приходится слушать, как незнакомцы озвучивают твои самые страшные кошмары.

«Мы поговорим позже» — не то же самое, что и «Мы не поговорим больше никогда».

Якщо я зосереджуюсь, то майже відчуваю три удари серця за ребрами. Різні ритми. Різне походження. Але всі мої.

"У всього є дві історії. Особливо на Півдні"

коли помирають твої близькі, тобі доводиться слухати, як незнайомі люди втілюють твій кошмар в життя.

Я не знаю, чи є в цій країні хоч один темношкірий, який може зі 100-відсотковою впевненістю сказати, що відчуває себе в безпеці з поліцією. Не після останніх кількох років. Напевно, ніколи.

Магия колонизаторов. Магия тех, кто покупает и отбирает. Многие практикующие сталкиваются с демонами. Многие из нас сталкиваются со злом. Но с того момента, когда прибыли их основатели, с того момента, когда они украли земли местных жителей, сам Орден обеспечил демонам достаточно корма! Они пожинают то, что сеет их магия.

listen to these people I don't know use the past tense about my mother, the person who brought me into this world and created my present. They are past-tensing my heart—my whole beating, bleeding, torn heart—right in front of me.
It is a violation.

We'll talk later is not the same as We'll never talk again.

I don't cry for my mother's death. Or for myself. I cry because these strangers in the hospital—the nurse, the doctor, the police officer—don't know my mother, and yet they were closest to her when she died. And when your people die, you have to listen to strangers speak your nightmare into existence.