Homo Deus. Краткая история будущего

Движения, стремящиеся перевернуть мир, часто начинают с переписывания истории, тем самым побуждая людей перерисовать картину будущего. Если вам нужно подбить рабочих на всеобщую стачку, женщин на протесты против ущемления их права распоряжаться своим телом, угнетенные меньшинства на борьбу за политические права, – первым делом перерасскажите им их историю. Новая история объяснит, что «нынешнее положение вещей не является ни естественным, ни вечным. Когда-то оно было иным. Только цепочка случайных событий привела к несправедливому мироустройству, которое мы имеем сейчас. Если мы поведем себя мудро, то сумеем искоренить зло и построить намного лучший мир». Вот почему марксисты копаются в истории капитализма, феминистки исследуют структуру патриархального общества, а афроамериканцы вспоминают ужасы работорговли. Они хотят не увековечить прошлое, а отряхнуть его прах со своих ног.

З 1958 по 1961 рік комуністичний Китай здійснив Великий стрибок, коли Мао Цзедун захотів швидко перетворити Китай на супердержаву. Маючи намір використати надлишки зерна для фінансування амбітних індустріальних і військових проектів, Мао наказав подвоїти й потроїти сільськогосподарське виробництво. З урядових кабінетів у Пекіні його надмірні вимоги дійшли бюрократичними сходами через провінційних адміністраторів до сільських голів. Місцеві посадовці, побоюючись висловлювати будь-яку критику й намагаючись вислужитися перед керівництвом, ліпили фіктивні звіти про різке збільшення сільськогосподарської продукції. Коли сфабриковані цифри проходили свій шлях нагору бюрократичною ієрархією, кожен посадовець, не довго думаючи, ще більше піднімав показники, додаючи нулика там і тут.
У результаті в 1958 році китайський уряд отримав інформацію, що річне виробництво зерна було на 50 % більшим, аніж насправді. Довіряючи цим звітам, уряд продав мільйони тонн рису іноземним країнам в обмін на зброю й продукцію важкого машинобудування, вважаючи, що решти буде достатньо, щоб прогодувати населення Китаю. Результатом став найбільший голод в історії і смерть десятків мільйонів китайців.

Цінність грошей — не єдина річ, що може «випаруватись», коли люди перестануть вірити в неї. Те саме може статися із законами, богами й навіть цілими імперіями. У якусь мить вони володіють світом, а в наступну — перестають існувати. Зевс і Гера колись були великою силою в басейні Середземного моря, однак нині їм бракує влади, бо ніхто в них не вірить. Радянський Союз колись міг знищити всю людську расу, однак він перестав існувати розчерком пера. О другій годині дня 8 грудня 1991 року на державній дачі Віскулі лідери Росії, України й Бєларусі підписали Бєловезьку угоду, в якій встановлювалося: «Ми, Республіка Бєларусь, Російська Федерація та Україна, як держави-засновники СРСР, що підписали союзний договір у 1922 році, цим встановлюємо, що СРСР як суб’єкт міжнародного права й геополітичної реальності припиняє своє існування». От і все. Нема більше Радянського Союзу.

Щоб зробити революцію, чисельності ніколи не буде достатньо. Революції зазвичай робляться малими мережами агітаторів, а не масами. Якщо ви хочете розпочати революцію, не запитуйте себе: «Скільки людей підтримує мої ідеї?». Замість цього запитайте: «Скільки моїх прихильників здатні до ефективної співпраці?». Російська революція врешті вибухнула не тоді, коли 180 мільйонів селян повстали проти царя, а тоді, коли жменька комуністів опинилася в потрібному місці в потрібний час. На початку 1917 року, коли російський вищий і середній класи налічували заледве три мільйони, ленінська фракція більшовиків (яка потім стала Комуністичною партією) мала лише 23 тисячі членів. А проте комуністи захопили владу над величезною Російською імперією, бо вони добре організувалися. Коли влада в Росії вислизнула з немічних рук царя й так само тремтячих рук тимчасового уряду Керенського, комуністи жваво перехопили її, стискаючи руки на владі подібно до того, як бульдог стискає-щелепи на кістці

На початку 1900-х років кінь на ім’я Розумний Ганс став зіркою Німеччини. Пересуваючись містами й селами країни, Ганс проявляв чудове розуміння німецької мови й навіть ще більш вражаюче знання математики. Коли його запитували: «Гансе, скільки буде чотири рази по три?» — Ганс стукав своїм копитом дванадцять разів. Коли йому показували написаний приклад: «Скільки буде двадцять мінус одинадцять?» — він тупав дев’ять разів із похвальною прусською точністю.
У 1904 році Міністерство освіти Німеччини призначило спеціальну наукову комісію під головуванням психолога для дослідження цього феномена. Тринадцять членів комісії, до яких входили менеджер цирку та ветеринар, були переконані, що це шахрайство, однак попри всі їхні зусилля не могли виявити ані обману, ані хитрощів. Навіть коли Ганса відокремили від його хазяїна і абсолютно сторонні люди ставили йому запитання, Ганс усе ж у більшості випадків давав правильні відповіді.
У 1907 році психолог Оскар Пфунґст почав інше дослідження, що в підсумку виявило правду. З’ясувалося, що Ганс отримував інформацію про правильну відповідь, уважно спостерігаючи за мовою тіла й виразом обличчя своїх співрозмовників. Коли Ганса запитували, скільки буде чотири рази по три, він знав із попереднього досвіду, що людина очікує від нього певної кількості ударів копитом. Він починав тупати, одночасно уважно стежачи за людиною. Коли Ганс наближався до правильної кількості ударів, людина ставала дедалі більш напруженою, а коли він давав правильну кількість ударів, напруга досягала максимуму. Ганс знав, як розпізнати це за поставою людського тіла й виглядом людського обличчя. Тоді він припиняв удари й спостерігав, як напруга поступалася місцем захопленню чи сміху. Ганс знав, що дав правильну відповідь.
Розумного Ганса часто наводять як приклад того, що люди помилково гуманізують тварин, приписуючи їм більші здібності, аніж вони насправді мають.
Насправді урок полягає в протилежному. Ця історія демонструє, що, гуманізуючи тварин, ми зазвичай недооцінюємо їхню здатність пізнання й ігноруємо унікальні здібності іншого плану. Якщо йдеться про математику, навряд чи Ганс був генієм. Будь-яка восьмилітня дитина може розв’язувати ці задачі значно краще. Однак стосовно своїх здібностей визначати емоції й наміри за мовою тіла Ганс був істинним генієм

У 2010 році вчені провели дуже зворушливий експеримент з пацюками. Вони замкнули одного пацюка в малій клітці, помістили цю клітку в значно більшу й пустили іншого пацюка вільно гуляти по більшій клітці. Ув’язнений пацюк подав сигнал про розпач, що викликало у вільного пацюка також прояви ознак неспокою й стресу. У більшості випадків вільний пацюк намагався допомогти своєму ув’язненому товаришеві, і після кількох спроб зазвичай відкривав клітку і випускав того на волю. Потім дослідники повторили експеримент, цього разу поклавши в більшу клітку шоколад. Вільний пацюк тепер мав обирати між звільненням ув’язненого та насолодою від поїдання всього шоколаду самому. Багато пацюків віддали перевагу звільненню свого товариша й спільному поїданню шоколаду (хоча певна частина пацюків повелася більш егоїстично, що, мабуть, доводить, що деякі пацюки чесніші за інших).

Згідно з одним широко популярним протоколом, ви берете сотню пацюків (для статистичної надійності) й розмішуєте кожного пацюка всередині склянки, заповненої водою. Пацюки докладають усіх зусиль, щоб вибратися з цих склянок, але марно. Через п’ятнадцять хвилин більшість здається і припиняє боротьбу. Вони просто плавають у склянці, апатичні до навколишнього середовища.
Тепер ви берете іншу сотню пацюків, вкидаєте їх у склянки, однак виловлюєте їх звідти через чотирнадцять хвилин, тобто перед тим, як вони впадуть у розпач. Висушуєте їх, годуєте, даєте трохи відпочити, а потім знову кидаєте їх у воду. На другий раз більшість пацюків ведуть боротьбу двадцять хвилин, перш ніж припинити борсатися. Звідки взялися додаткові шість хвилин? Бо пам’ять про попередній успіх вмикає вивільнення певних біохімічних процесів у мозку, що дають пацюкам надію й відкладають час настання відчаю. Якби ми лишень могли виділити цю біохімію, то могли б використовувати її як антидепресант для людей. Однак у будь-яку мить численні хімічні сполуки заповнюють мозок пацюка. Як визначити потрібну?
Для цього ви берете більше груп пацюків, які ніколи раніше не брали участі в таких тестах. Уводите кожній групі певний хімікат, який, як ви вважаєте, є сподіваним антидепресантом. Кидаєте пацюків у воду. Якщо пацюки, яким введено хімікат А, ведуть боротьбу лише п’ятнадцять хвилин, перш ніж впасти у відчай, можете викреслити хімікат А зі свого списку. Якщо пацюки із уведеним препаратом В ведуть боротьбу протягом двадцяти хвилин, можете сказати керівникові фірми й акціонерам, що ви, схоже, виграли джекпот.

У 2012 році, 7 липня, провідні експерти в галузі нейробіології й когнітивних наук зібралися в Кембриджському університеті і підписали декларацію про свідомість, у якій сказано: «Загальні дослідження свідчать про те, що нелюдиноподібні тварини мають нейроанатомічні, нейрохімічні та нейрофізіологічні субстрати станів свідомості разом зі здатністю проявляти розумну поведінку. Отже, накопичені результати свідчать, що люди не є унікальними у володінні нейрологічними субстратами, які генерують свідомість. Нелюдиноподібні тварини, зокрема всі ссавці й птахи, а також багато інших істот, включно з восьминогами, мають ці нейрологічні субстрати». Ця декларація припиняє дискусії стосовно того, чи інші тварини мають свідомість, оскільки нам все ще бракує беззаперечних доказів. Однак вона перекладає тягар доведення на плечі тих, хто думає інакше.
Відповідаючи на зміну «напрямку вітру» в науковій спільноті, у травні 2015 року Нова Зеландія стала першою країною у світі, яка законом визнала тварин розумними істотами, коли парламент Нової Зеландії прийняв закон про внесення поправок стосовно добробуту тварин. Цей закон встановлює, що тепер обов’язково слід вважати тварин розумними, а отже, відповідно підходити до їхнього благополуччя в таких контекстах, як умови утримання тварин. У країні з кількістю овець більшою, аніж чисельність людей (30 мільйонів проти 4,5 мільйона), це дуже важливе положення. Канадська провінція Квебек після цього прийняла подібний закон, інші країни теж готові наслідувати таку практику.