Madly, Deeply: The Alan Rickman Diaries

Виходжу з «Капризу», намагаюся зловити таксі й змушений грати в кота і мишу з папараці, який явно хоче добути знімок «вибішеного» Рікмана. Сфоткати «вибішену» потилицю йому вдалося.

На випадок, якби концерт виявився кепським, Белінда склала в голові список того, що можна обміркувати.

30 липня 
Розмовляв зі Стівеном Тейтом з «Обзервера». Спілкування із журналістами завжди залишає мене збентеженим і трохи схожим на ті племена, у яких люди забороняють себе фотографувати, бо камера забере їхні душі.

«Парк Юрського періоду» — кому в біса потрібен сюжет? Головне, що динозаври здоровезні.

Ф. переживає через свого «Гамлета», через свою кінокарʼєру, через нашого агента, через виставу, у якій вона мусить грати в Національному театрі. Ні, я розумію, тут є про що хвилюватись, — але ж яке марнотратство, яке гаяння дивовижної енергії.

2 липня
3:40. Лежу, подумки підшукуючи хоча б одну гідну назви емоцію, яка заслуговувала б на кару таким безсонням. А перед цим снилося, ніби пробираюсь уночі темним коридором у себе вдома, намагаючись навпомацки визначити деталі простору, — і розумію, що двері, які мали бути замкнені, відчинено.
(N.B. Не забути розповісти про це якомусь психіатрові-аматору.)

12:00. Спортзал. Щось я сумніваюся.

Саме в КАДМ, де Алана визнали одним з найкращих студентів, намітився його подальший життєвий шлях. Як він писав 1974 року, «якісна акторська гра завжди уражає публіку із силою й невідворотністю бомби прямого влучення: людина усвідомлює лише сам вибух, а вже потім може вивчити масштаб уражень і конструкцію бомби».