Кассандра

Герой користі не шукає зроду

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

"Кассандра

Як можеш ти мене бажать за жінку?
Ти ж бачиш, я душею не твоя.

Ономай

Як буде мій сей стан, і сії очі,
і сі уста, вся горда пишна
постать,
то де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде.

Кассандра

Не більше, ніж душа твоїх рабинь."

Брате,
не знаєш ти ціни жіночим жертвам,
а я тобі кажу: з усіх жінок
славутня Іфігенія зложила
ще не найбільшу й не найтяжчу жертву.
Ох, скільки тяжких, хоч безславних жертов
зложили ті жінки, що не лишили
імення по собі!

Долон не винен. Винні сії очі,
не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,
хоч від кохання серце розривалось.
Боявся їх Долон. Він сам казав,
що вбили щастя наше тії очі
холодними і твердими мечами.
Вони однакові були, незмінні
перед богами і перед коханим.
Не міг Долон очей тих подолати,
не міг він погляду їх одвернути
від таємниці до живого щастя.
І знала я, що в сих моїх очах
моя недоля, тільки що робити?
Хіба осліпнути? Бо де візьметься
у птиці віщої коханий погляд
голубки, що воркує.