Емоційні гойдалки війни

Ще одне із завдань злості — зменшення емпатії. І це провсю нашу країну зараз. Коли ми бачимо, як байрактари знищують танки, ні в кого з нас немає жалю, це свідченнятого, як знизилася наша емпатія. Нам не шкода російських солдатів. Багато людей сьогодні дивляться на трупи росіян на українських територіях і не відчувають до них жодного жалю,на противагу жалю вони мають радість. Зменшення емпатії є необхідною умовою для війни, бо це дозволяє нам не шкодувати ворога. Якби в нас були ввімкнені всі механізми емпатії, ми шкодували би цих «нещасних хлопчиків, яких кинули на нашу територію», годували б їх, примовляючи: «Це все путін такий поганий, а ти одумався». Але ми не можемо зараз собі цього дозволити. Будь-який російський військовий, що сьогодні переступив кордон нашої країни,буде або вбитий, або взятий у полон. Нам потрібно зменшити емпатію, аби боротися далі. Нам треба менше шкодувати своїх російських друзів, своїх проросійськи орієнтованих колег на роботі, толерантність сьогодні має зменшуватися.Зараз треба менше толерувати всякі пропозиції про єдність і мир, про те, що ми братні народи, і про те, що десь там хтось на росії теж страждає. Сьогодні для того, щоб боротися, нам треба бути менше толерантними.

Раніше в нас були зразки того, як поводитися правильно, але з настанням війни ці зразки ламаються, тому що ми починаємо проживати події, яких у принципі проживати немали би. Ми бачимо речі навколо нас, яких не мала би бачити жодна людина. І це викликає в нас реакції такої інтенсивності, якої у нас ніколи не було раніше....Власне, оця інтенсивність переживань — це щось дуже нове для багатьох з нас. А те, на що нам доводиться так реагувати, для нас дуже незрозуміле, у нас часто виникає почуття провини, бо ми маємо нібито якісь неправильні почуття й не розуміємо, чому стали такими злими, та чи взагалі можна бути такими злими.