Люборацькі (Сімейна хроніка)

У романі “Люборацькі” А. Свидницький (1834—1871) показав життя звичайної української сім’ї в середині ХІХ ст. Правдиво змальовано побут, працю, навчання, стосунки між батьками і дітьми. Твір написано колоритною мовою із широким використанням характерних для того часу влучних українських народних висловів. Роман є своєрідним історичним документом і спонукає читача замислитися над проблемами національної системи освіти, статусу української мови, релігії, знання історії народу, виховання поваги до ...

Жанры

Рейтинг LiveLib

3,5

40 оценок

5
18%
4
33%
3
43%
2
8%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 43Хотят прочитать 18

Рецензии

Ksenia_Fedorchuk26 апреля 2022 г.
"Люборацькі" – це історія однієї сім'ї на Поділлі та зображення картини життя XIX століття.
В центрі сюжету попівська сім'я, яка складається з отця Гервасія, його глибоко віруючої дружини, трьох доньок та сина. Автор описує побут сім'ї, сільське життя та звичаї.
Поки діти ще малі та при батьках, родина живе в злагоді, хоч і не багато. Однак скоро батьки віддають Антонія в школу, а старшу дочку, Масю, в пансіон до польської пані. Поступово ми слідуємо за долею всіх дітей.
Під впливом пані Печержинської, Мася відвертається від віри та батьків, братається з панами. Вона повертається додому гордою і пишною, як справжня шляхтичка. Вийшовши заміж за пана, дівчина остаточно розриваю стосунки з родиною та переїжджає невідомо куди.
Орися, середня донька, найдобріша та наймиліша, виходить по неволі заміж. Все життя вона немає спокою від чоловіка, який п'є та б'є її. Він же позбавляє Орисю життя, залишивши їх сина осиротілим.
Наймолодша, Текля, провівши все життя біля матері приймає постриг, не бажаючи ні лиха, ні добра від світу.
Антоній проживає тяжкий період життя в школі та семінарії, але й після не стає щасливим. Щоб стати священником та отримати парафію, йому ставлять ультиматум – або візьмеш в дружини цю жінку, або не бачити тобі ряси. Йому нічого не лишається, як прийняти умови і розлучитись зі своєю коханою.
Найбільше автор приділяє уваги саме долі Антонія. Через його життя він показує, які правила та хаос панували в школах та семінаріях того часу. Про кожну провину донощики доповідали інспектору, за кожний промах учнів висікали різками. Жорстока система ламає дух хлопця. Від дитинства здібний до наук, він ледь закінчує навчання.
Книга дуже колоритна, містить безліч своєрідних слів – мова, якою розмовляли люди того часу і місця. Автор змальовує незначні деталі побуту, які дозволяють повністю пройнятися епохою. Читати місцями було доволі тяжко, доводилось гуглити професії, назви знарядь праці, та інші слова, які широко використовувались у повсякденні жителів Поділля.
Попри деякі смішні моменти, історія, написана автором, дуже трагічна. Особливо наприкінці все навалюється купою. Через це історія залишає, після прочитання, гіркий присмак.
Книга цінна та цікава, як картина життя народу XIX століття. Проте, на мою думку, про долі дочок сім'ї було мало розказано. Хотілося б більшого заглиблення в їх історії.
Читать далее
18
195
nimfobelka8 марта 2013 г.
Ох... Такий фінал... Трагічний, що навіть мову відібрало. Ну, але потрібно зібратися. Сльозки витерли, видихнули, поїхали.
Чесно кажучи, я очікувала, що буде важко продиратися через ті подільські діалектизми, що буде нудно і нецікаво. Ну от, нудно не було, книжка прочиталася буквально за два дні. Діалектизми були, але куди там Свидницькому до, скажімо, Стефаника :)
Це дійсно сімейна хроніка про родину старосвітського священика отця Гервасія Люборацького. У нього є хата, дружина, трое доньок, добрих і роботящих, та син Антосьо. Письменник слідкує за долею дітей, описуючи попутно селянський побут, світосприйняття, проблеми, які турбують жителів маленького селища.
Сам о.Гервасій досить рано помер, погнавшись за зайцем та скупавшись в ополонці, а у дітей його доля склалася по різному, та у всіх - нещасливо.
Старша - Мася - відвернулася від своєї сім`ї, громади, віри, запаніла, загордувала і врешті-решт сама себе зарізала позиченим в якогось солдата ножем
Середня - Орися - диво-дівчина, красива, слухняна, весела, хазяйновита, загинула від руки власного чоловіка-попа, за якого її присилувала вийти мати.
Молодша - Текля - бувши весь час коло матері, змушена була піти з нею до монастиря, коли їх вигнали з хати, та так там і залишилася, не схотівши повертатися у цей жорстокий і несправедливий світ.
Мати - помирає у корчмі, розказуючи однокласникові свого сина, вже панотцеві, про долю своїх дітей, і закопано її під жидівською корчмою.
Найбільше уваги приділено Антосю. Слідкуючи за його долею, ми побачимо безлад та жорстокість, які панували в школах та семінаріях. Цей образ взагалі якийсь суперечливий: то радуєшся за нього, то по голові хочеш стукнути, то співчуваєш, то розумієш, то віриш, то не віриш. То він хороша людина, то- погана. Але... Все-таки хороша. І так його жаль, хто знає, як би склалася його доля, якби не всюдисущі хабарники, родинні зв`язки, "свої люди" та донощики.
Загалом, після прочитання складається цілком реальна картина тогочасного світу. Жорстока епоха. Але, здається, майже нічого не змінилося. Хіба що набуло якоїсь нової форми
Читать далее
10
301

Все рецензии

Цитаты

Ksenia_Fedorchuk18 апреля 2022 г.
Чоловік для жінки, як дерево для птиці, земля для трави, вода для риби: тим, щоб було де жити; цій, щоб було за ким жити...
2
47
Ksenia_Fedorchuk18 апреля 2022 г.
Щаслива в бога та людина, що має сльози тугу виливати, та та щасливіша, що має серце серцю до розмови, що має пару собі до любові; що долю й недолю має з ким ділити, — що болить одного, й другого болить. Щаслива в бога та людина. І на душі легко та тихо та блаженно, як в божому раю.
2
55
sofi_lovebooks3 сентября 2020 г.
Мимрить - мимрить, наче теля ремінь жвакає...
0
48