...Твоя італійська кров не дозволяє тобі завдавати собі клопоту й прикидатися, що ти не спокушаєш чоловіків — і що тобі дуже жаль, якщо вони закохуються в тебе. Тобі дуже подобається закохувати в себе чоловіків, чи не так, о жорстока Джіно? Навіть таких, як отой жалюгідний малий Едгар Лоусон!
Джіна подивилася на нього пильним поглядом.
— Це триває недовго, ти ж знаєш, — сказала вона спокійним і дуже серйозним голосом. — Жінкам набагато важче живеться на світі, аніж чоловікам. Вони вразливіші. Вони народжують дітей і приділяють їм дуже, дуже багаго уваги. Коли вони втрачають свою красу, чоловіки перестають їх любити. Вони їх зраджують, кидають і відтручують убік. Я не звинувачую чоловіків. Я сама б так робила на їхньому місці. Не люблю людей старих, негарних або хворих, не люблю тих, котрі стогнуть і вічно на щось нарікають або виставляють себе блазнями, як Едгар, удаючи із себе важливих персон і прикидаючись, ніби вони чогось варті. Ти кажеш, я жорстока? Це світ жорстокий! Рано чи пізно він стане жорстоким у стосунку до мене! Але сьогодні я молода, вродлива, і люди кажуть, що приваблива. — її зуби зблиснули в характерній для неї теплій, сонячній усмішці. — Так, Алексе, мені це подобається. А чом би й ні?