Сад Гетсиманський

"Така вже людська вдача: кожен, хто впав, хоче бачити втіху для себе в падінні іншого, бо бути в падінні самотнім - то нестерпно."

"Людина - це найвеличніша з усіх істот. Людина - найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот.
Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом.
Та найдивнішим є, що ці всі три рубрики сходяться в одній тій самій людині."

Найдорожчий скарб, що людина має, — це віра в себе і в собі подібних!

"Андрій розгортає записочку й читає дрібненький почерк:
«Будь мужній! Тримайся! Любий!»
Він цілує ту записочку, й знову складає в горошинку, й стискає ту горошинку в руці. Витирає спітніле чоло… «Фу – у, малодух!.. Ну – ну, ще не час! ще не час…»,"

"Я не визнаю пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою! Ось це моє кредо… І так само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею. Ось це вкупі і є все моє кредо".

Заздалегодя ж хвилюватися — безглуздя.

Сашко мав п'ятнадцять років - вік, коли саме починають виростати крила в тих, хто має душу, здібну ті крила мати. Сашко мав таку душу.

Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти

— То ніякі люди! То вороги народу!
— Слухайте! Я дійсно можу подумати, що ви не знаєте арифметики. Один — то може бути ворог народу. Два — може бути. Сто — може бути. Тисяча — теж може бути. Але сотні тисяч! Але мільйони!! То вже не вороги народу. То є народ! Народ! Ви розумієте? Чи ви не знаєте математики? То народ!

Всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком...

З правила в цій країні, як і в багатьох інших, до поліції чи до міліції йдуть служити різні покидьки, злодії й ледарі, різна суспільна непотріб, не придатна до нормальної людської праці, це було відомо, й саме тому до представників поліції та міліції тут споконвіків населення ставилося з неприхованим презирством і зневагою, як до аморального й злочинного елемента.

...«з безглуздям треба боротися безглуздям, доводячи його до абсурду».

Що є кращого в світі, як образ ніжної, як голубка, прекрасної, як сонце, милої й лагідної, як пестливий весняний вітер, жінки?! Що може бути кращого...

Людям взагалі властиво: хворим - заздрити здоровим, сліпим - заздрити видющим, в'язням -.заздрити вільним... А коли об'єкт заздрощів урівнюється бідою до однакового становища - це весело.

В кожній ситуації може бути становище гірше або ліпше і в кожній ситуації багато залежить від самої людини, якщо їй можна вибирати хоч в якійсь мірі.

Як завжди, в людському горі все ж знаходяться порадники, зворушливі й щирі, які всім серцем хочуть добра. Лише біда в тім, що кожен до поняття добра підходить із своєю душею, зі своєю міркою.

"«Ой не сам я плачу, плачуть карі очі,
Не дають заснути ані вдень, ні вночі…»"