Цитаты из книги Ο Χάρι Πότερ και οι κλήροι του θανάτου

— Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне. — Чудово. Зараз піду й принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір.

— Поттер! — прошепотіла професорка Макґонеґел, хапаючись за серце. — Поттере… ти тут! Що?… Як?… — Вона намагалася себе опанувати. — Поттере, це було безглуздя! — Він на вас плюнув, — сказав Гаррі. — Поттере, я… це було дуже… дуже галантно з твого боку… але невже ти не розумієш?… — Я все розумію, — заспокоїв її Гаррі. Якимось чином її паніка заспокоїла його самого. — Професорко Макґонеґел, сюди наближається Волдеморт.

Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками. — Дай йому, Боже, здоров'я, — ніжно сказав Рон. — А я ще колись фантазував, що гарно відтяти б йому голову й поче пити на стіну.

— …просимо вибачення за нашу тимчасову відсутність в ефірі, яку спричинили візити чемності, з якими до багатьох у нашому регіоні завітали симпатяги—смертежерчики.

Рон попытался вытянуть палочку из кармана, однако на это ушло некоторое время. - Неудивительно, что я не смог сразу выхватить ее. Гермиона, ты уложила мои старые джинсы, а они мне малы! - Ах, простите, пожалуйста, - прошипела Гермиона, отволакивая официантку подальше от витрины, и Гарри услышал, как она бормочет рекомендации насчет того, куда Рон может засунуть свою палочку вместо кармана.

И ведь вечно этот удивленный тон.

- Артур и Фред... - Я Джордж, - сказал тот из близнецов, на которого указал Грюм. - Неужели вы не можете различить нас, даже когда мы обращаемся в Гарри?

- В Поттерообзоре сказали...

- Где? - переспросил Гарри.

- Поттерообзор, разве я не говорил, как она называется? Передача, которую я пытался поймать по радио, единственная, в которой рассказывают правду о происходящем! Почти все передачи поддерживают Сам-Знаешь-Кого, все, кроме Поттерообзора. Я очень хочу, чтобы ты послушал, но найти ее довольно сложно...

— Не знаю, как вас благодарить. Вы дважды спасли нам жизнь. — Вот и будь поосторожнее впредь, — угрюмо фыркнул Аберфорт. — Третий раз у меня может и не получится.

— Министерство пало. Скримджер убит. Они уже близко.

Brains like that, you could be a Death Eater, son. Haven't I just proved my Patronus is a goat?

С ней он успеет поговорить потом: у них будут часы, дни, а может быть, и целые годы на разговоры.

Він не міг стримати тремтіння. Помирати, зрештою, не так і легко.

Поволі, дуже поволі, він сів, і відчув себе таким живим, відчув своє живе тіло, як не відчував ніколи досі. Чому він не цінував це диво: мозок, нерви і серце, що стукає в грудях? Це все назавжди зникне... або, краще сказати, він назавжди зникне.

Жах скував його на підлозі, у грудях гупав похоронний барабан. Чи боляче вмирати? Усі ті рази, коли йому вдавалося в останню мить уникнути смерті, він і не замислювався по-справжньому, що воно таке. Його воля до життя завжди була набагато сильніша за страх смерті. А зараз йому й на думку не спадало втекти, випередити Волдеморта. Це був кінець, він це знав, і йому залишилось єдине й неминуче: померти.

Бо іноді, треба думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді потрібно думати про загальне благо!