Мені здається, що наша інтуїція - це підтвердження зв'язку між тілесним і духовним, між світом видимим і світом невидимим.

Ніколи не пізно вчитися на власних помилках.

Якби люди частіше порівнювали своє життя з тими, кому живеться ще гірше, вони рідше б нарікали на долю, а частіше б дякували. Чому ж вони завжди порівнюють своє життя з тими, кому ведеться краще, і тоді безнастанно скаржаться і плачуться?

Очікування лиха в тисячі разів моторошніше, ніж саме лихо, коли ти опиняєшся з ним віч-на-віч. Тягар тривоги часом гірший, ніж та небезпека, що тримає тебе у напрузі.

Ми ніколи не цінуємо того, що маємо, аж доки не втрачаємо його.

Я порадив би зважити добре й погане усім, хто раз у раз запитує себе: "Чому мені так не таланить?" Нехай згадають, що є безліч людей у набагато гіршому становищі, та й вони б могли опинитися у ще гіршій біді, якби на те була Божа воля.

Душевний неспокій - плід невдячності за те, що маємо.

Якщо підсумувати все добре й погане, стане ясно, що становище моє - жалюгідне, а проте і в ньому є за що дякувати небесам. Отож варто бути оптимістом - у кожній ситуації є і плюси, і мінуси, у кожному підприємстві на балансі завжди щось є у кредиті.

Нема такого зла, яке б не несло в собі хоч часточку добра.

Але надто часто несподіване збагачення має згодом гіркі наслідки.

Але часто так трапляється, коли людина починає скаржитися на долю, небеса посилають їй справжнє випробування.

Замолоду часто здається, що грішити не соромно, а соромно каятися; що вчинити дурницю не соромно, а соромно зізнатися в цьому.

As you sow, so shall you reap.

East or West - home is best.

Вдячність не належить до числа природжених людських чеснот, і в своїх учинках люди керуються не скільки взятими на себе зобов'язаннями, скільки користю.

Сьогодні ми любимо те, що завтра ненавидимо; сьогодні бажаємо те, що завтра уникаємо; сьогодні бажаємо того, що завтра боїмось, навіть тремтимо на саму думку про нього.

Люди соромляться не гріха, а каяття; соромляться не вчинків, за які їх справедливо можна назвати безумцями, а соромляться виправлень, які, власне, тільки й дають право вважати їх за розумних людей.

...Люди, особенно в молодости считают зазорными не те бессовестные поступки, за которые мы зовём их глупцами, а те добрые и благородные дела, что совершаются ими в минуты раскаяния, хотя только за эти дела и можно называть их разумными...

Совершая свой жизненный путь среди неисчислимых опасностей,вид которых,если бы был доступен нам,поверг бы в трепет нашу душу и отнял бы у нас всякое мужество,мы остаемся спокойными потому,что окружающее сокрыто от наших глаз и мы не видим отовсюду надвигающихся на нас бед.