Цитаты из книги Transhumanism inc

Мечта недостижима. Она похожа на постоянно убегающий горизонт. Тот, кто живет в картонной коробке мечтает о квартире. Живущий в квартире, о вилле в богатом предместье. Но как тогда надо жить? Расчищая настоящее от волнений и забот, проживая жизнь как то, что возникает секунда за секундой, а не как подготовку к походу в воображаемый магазин. Мечта о вилле нужна не человеческой душе, а работающей в предместье строительной компании. Но где бы ты хотел расчищать настоящее от волнений забот? На вилле или в картонной коробке?

— Мрія — мотор життя! — сказав його дзеркальний секретар. — Мрія потрібна навіть такій людині як ти, Сасакі, щоб не втратити напрямок. Як полярна зірка морячку...

Сасакі-сан не дарма стільки років тренувався в секті Шінгон.

— З усією повагою, оябун, — відповів він, — я не погоджуся. Мрія більше схожа на нашийник. Вона потрібна не людині, а суспільству.

— Чому, Сасакі?

Сасакі вже шкодував, що встряв у суперечку — з оябун слід говорити обережно і чітко, фільтруючи кожне слово.

— Мрія недосяжна, — сказав Сасакі. — Вона схожа на горизонт, який постійно тікає. Той, хто живе в картонній коробці, мріє про квартиру. Що живе в квартирі — про віллу в багатому передмісті. Що живе на віллі...

Дзеркальний секретар поплескав його по руці.

— Не продовжуй, Сасакі. Я це розумію не гірше тебе. Але як тоді треба жити?

— Розчищаючи тепершнє від хвилювань та турбот, — відповів Сасакі. — Проживаючи життя як те, що виникає секунда за секундою — а не як... — він зам'явся на мить, підбираючи слова, — а не як підготовку до походу в уявний магазин. Мрія про віллу потрібна не людській душі, а будівельній компанії, що працює в передмісті.

Сказавши це, він знову пошкодував — оябун Наріта, якого дзеркалив секретар, контролював саме будівельний бізнес. Але секретар зареготав, сріблясто виблискуючи окулярами.

— Ти прекрасний співрозмовник, Сасакі, — сказав він. — Завжди бачиш суть. Прожити життя як її саму — це відмінно. Але скажи, де б ти хотів розчищати теперішнє від хвилювань та турбот — в багатому передмісті або в картонній коробці на вулиці?

Сасакі-сан посміхнувся і відважив короткий уклін. Відповідати не було необхідності. Крім того, корисно було, щоб останнє слово залишилося за оябун.

Наріта мав рацію в тому сенсі, що третій таєр по-любому краще другого. А сам Сасакі був правий щодо того, що не слід дозволяти грошовим турботам затуляти прощальний салют цього світу. Можливий був компроміс — милуватися заходами і світанками, але влаштувати справи так, щоб третій таєр потроху плив назустріч сам.

Сасакі вирішив питання мудро. Він підписав договір на автоматичний апгрейд до третього таєру, як тільки на рахунку набереться достатня сума. А слідом за цим зробив свій рахунок повністю сліпим — закрив доступ до поточних цифр навіть для себе.

«— Кстaти, – скaзaл пaпa, – нaсчет кoнспирoлoгии. У вaс гуляют теoрии, будтo некoтoрые темы кaк бы специaльнo зaкрывaют... Вызывaют к ним oтврaщение, убирaя из рaзрешеннoй для oбсуждения зoны. Если услышишь, хoрoшo будет скaзaть тaк: кoгдa oдни дoмa пoдсвечивaют, a другие нет, те фaсaды, где нет пoдсветки, естественным oбрaзoм кaжутся темными. Без всякoгo зaгoвoрa. Пoлучишь плюс в кaрму. И этo, кстaти, вдoбaвoк еще и прaвдa. – Пoнялa, – скaзaлa Мaня. ... Теперь oнa пoнимaлa, в чем причинa – QQ-кoд у этих слoв был тaкoй, чтo кукухa не прoявлялa к ним oсoбoгo интересa. Никтo егo не прoплaтил. Темные фaсaды… Скoлькo, дoлжнo быть, в этoм яркoм веселoм мире неoплaченных темных фaсaдoв, дaвнo слившихся сo мглoй.»

«– Со всем почтением, оябун, – ответил он, – я не соглашусь. Мечта больше похожа на ошейник. Она нужна не человеку, а обществу. – Почему, Сасаки? Сасаки уже жалел, что встрял в спор – с оябуном следовало говорить осторожно и внятно, фильтруя каждое слово. – Мечта недостижима, – сказал Сасаки. – Она похожа на постоянно убегающий горизонт. Тот, кто живет в картонной коробке, мечтает о квартире. Живущий в квартире – о вилле в богатом предместье. Живущий на вилле… Зеркальный секретарь потрепал его по руке. – Не продолжай, Сасаки. Я это понимаю не хуже тебя. Но как тогда надо жить? – Расчищая настоящее от волнений и забот, – ответил Сасаки. – Проживая жизнь как то, что возникает секунда за секундой – а не как… – он замялся на миг, подбирая слова, – а не как подготовку к походу в воображаемый магазин. Мечта о вилле нужна не человеческой душе, а работающей в предместье строительной компании.»