Ласощі для Медора

«Ласощі для Медора» — збірка есеїв, які Андрій Бондар написав упродовж 2017–2020 років. Есеїстика тут є способом досліджувати і осмислювати світ через власну систему цінностей і досвіду. За інтелектуальним роздумом прозирає відвертість, а у формі короткої прози ховаються глибші сенси й часом несподівані висновки: порожнечу можна наповнити, визначення «падіння з висоти власного зросту» може стосуватися не лише травмування тіла, а

Рейтинг LiveLib

5,0

2 оценки

5
100%
4
0%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 2Хотят прочитать 4

Рецензии

daphnia
18 июля 2021
Колись, коли ще красти бульо гріх, найщасливішою миттю серфінгу по хвилях ще непуганного інтернету був момент знаходження якогось дуже співзвучного тобі автора у Живому Журналі. Тоді ти радісно, як ламантин у водах Білого моря, занурювався у його дописи, і читав, читав, читав. Аж поки не виносило тебе, знесиленного, на перший допис на кшталт «ну ось я завів собі днєвнічок». Це означало кінець твоєму плаванню, але сулило регулярні пирнання, але вже не на таку глибину, у майбутньому. Звісно, якщо ти волів підписатися на цього автора.
Відкрита і прочитана збірка есеїв Бондара «Ласощі для Медора» нагадала мені саме те відчуття щасливого борсання у хвилях раптом знайденого цікавого дописувача. Понад 50 коротеньких замальовок, які Андрій Бондар писав протягом 2017-2020 років у своїй колонці на «Збручі», і, якщо ти слідкував за порядком денним політичної і суспільної кухні, то легко без особливих зусиль можеш зрозуміти привід, який змусив автора заточити свій гострий олівець і сісти за колонку.
Зібрані під однією палітуркою вони на виході з моря – читай «книги» – дають читачу напрочуд повну та яскраву картину останніх трьох років. Картинку інколи шокуючу у своїй неприглядності, але завжди щиру та відверту.
Лаконічні, багатосенсові, сповнені якоїсь світлої мудрої самоіронії ці есеї абсолютно не втрачають актуальності. Ну бо як може втратити актуальність саме життя, яке, хоч і змінюється щодня, все одно залишається стало бєстолковим та суєтним, важким та нестерпним, але єдиним і інших не маємо?
Есеї, які можна або прочитати за кілька годин всі, або – і це кращий варіант, повірте! – розтягувати по одному-два на кожний вечір або під ранкову каву з лавандою, або навіть нашвидкуруч, але так само по одному, переглядати на бігу, просто на ескалаторі, або у звичному міському корку. У всіх випадках сталим залишається одне: їхня доречність моменту.
Щаслива мати цю книжку у своїй колекції і впевнена, що до певних її замальовок буду інколи повертатися у майбутньому. Бо інакше що ж ще ми тут робимо, як не насолоджуємось красивим словом та гострою думкою, що його породила?
Читать далее
8 понравилось
0
103