Where the Crawdads Sing

Скоро, замість окриляти, надія почала гнітити її.

Потім Кая пригадала рядки менш відомої поетеси, Аманди Гамільтон, вірш якої побачила нещодавно в місцевій газеті, яку придбала в "Піглі-Віґлі":
Притаєна любов,
Як заґратований звір,
Себе поглинає зсередини.
Любов має прагнути волі,
Щоб вибирати пристань
І зітхати з полегкістю.

Самотність стала заважкою ношею. Кая гостро прагнула відчути чиюсь присутність, дотик, почути голос. Проте ще дужче хотіла вона захистити своє серце від нових розчарувань.
Місяці летіли безупинно. Так минув іще один рік. А потім іще один.

Дотепер Кая завжди знаходила в собі сили виборсатись із будь-якої трясовини життєвих негараздів, хай би яким хистким був кожен наступний її крок. Але куди завела її вся ця відвага? Захоплена у вир гірких роздумів, дівчина поринала в задушливу дрімоту і знову прокидалась, але полегшення так і не наставало.

- Адже ти мав бути іншим. Ти мав лишитися. Казав, що кохаєш мене, та, певно, не існує такої речі, як кохання. У цілому світі немає жодної людини, на яку можна було б покластись.
І врешті, керована відчаєм та пронизливим болем, вона дала собі обіцянку більше ніколи нікому не довіряти й нікого не пускати у своє серце. ❤️

Її розум згорав від туги й відчаю, а тіло мучив нещадний жар.

... відганяючи рештки жорстокої надії...

Життя - велика гра, що має тривати, хай навіть деякі з гравців вимушені покинути поле. У біології добро і зло - це аж ніяк не біле і чорне, а лише два відтінки одного кольору.

Темні зіниці видалися їй безоднею, на дно якої її вже тягнули так добре знані розлука і самотність.

Лише спираючись на чиєсь плече, можна пройти по життю, не збившись на манівці.