Abielurikkumine

Моє кохання належить мені. І я вільна запропонувати його тому, кого добре розумію, нехай він навіть на нього не відповість.

Робити вправи - це не просто бігти. Це також знати, що існує лінія, до якої ти мусиш добігти, і ти не повинна зупинитися посередені.

Довіритися тому, хто тебе любить, - це завжди дає добрі результати.

Яка радість мати страх що ти можеш втратити нагоду!

Неужели ты думаешь, что вся эта красота уместится в квадратик плёнки?! Постарайся запечатлеть это в сердце! Это важнее, чем пытаться демонстрировать окружающим свои впечатления.

Человеческий мозг устроен удивительно: мы забываем запах, пока не ощутим его снова, мы заглушает голос памяти, пока не услышим его, и даже те чувства, что казались похороненными навечно, вдруг воскресают, оживают, когда мы оказываемся там, где когда-то испытал их впервые.

Заразителен страх, постоянный изнурительный страх не встретить того, кто станет нашим спутником до могилы.

Я погружаюсь в свой внутренний мир, и тону в его грязной трясине, и не могу выбраться оттуда.

...мир замер.
И не только мой, но и всех, кто вокруг. Встречаясь с друзьями, мы неизменно говорим об одних и тех же вещах и людях. Темы кажутся новыми и свежими, но на самом деле это всего лишь расточение времени и энергии. Изо всех сил стараемся показать, что жизнь по-прежнему интересна.

Жить - это значит принимать решения и быть готовым к их последствиям.

Подавление чувств часто оборачивается болезнью.

...когда мы выпускаем на волю таящееся в нас зло, оно постепенно уничтожает всё то хорошее, что есть в нас.

И нет времени лучше осени, чтобы приступить к забыванию всего. что томит и тревожит.

Кохання - не тільки почуття, це мистецтво. І як у кожному мистецтві, натхнення не досить, треба ще й добре попрацювати.

Я відчула величезну потребу знову закохатися в нього. Я ніколи не переставала його кохати, - завжди кохала його й кохатиму, - але наше співіснування стало надто монотонним. Любов може це витерпіти, але для пристрасті це має фатальні наслідки.

Обоє боялися багато думати й відмовитися від свого наміру, тож рішення було ухвалено без багатьох запитань і відповідей.

Мне кажется, в каждом из нас и незаметно для нас самих с годами, день за днем нарастает это внутренне давление - а потом настает момент, когда от полнейшей ерунды человек теряет голову.

Ми не обираємо своє життя, але вирішуємо, що нам робити з радістю та смутком, які від нього маємо.

У нашому світі неможливо бути щасливим завжди. Нікому це не вдається. Тож треба навчитися боротися з реаліями життя.