Медицина доказова і не дуже

Книга, которая развенчивает главные медицинские и околомедицинские мифы: про гомеопатию, аутизм из-за вакцин, неуёмное потребление антибиотиков как благо (и пробиотиков как исправление действия антибиотиков), фуфломицины, целебные свойства крови из пуповины, невероятно действенные диеты и прочее. Рассказывает, как проводятся клинические испытания лекарственных препаратов (и как должны проводиться в идеале) и как расшифровывать их выводы, как отличить лекарства от БАДа, как выбрать хорошего врача и как ориентироваться в огромном океане публикаций. И самое главное - напоминает об ответственности пациента перед самим собой. Потому что (сюрприз!) медицина не всесильна и не все лекарства одинаково полезны даже в самых развитых странах.

Книга стала хитом ещё на стадии анонса, и, может, поэтому у меня были очень завышенные ожидания, которые не оправдались (в чём книга, естественно, не виновата). Может, дело в том, что «Медицина...» родом из блога, и, как и в случае с «Фруктами» от «Вихолы», это чётко ощущается (хотя «Медицина» лучше структурирована и очень скрупулёзно дополнена ссылками). Может, всё потому, что за этот безумный период с 2020 года успела начитаться и про антибиотики и про многое другое, поэтому эффекта «Ого! Буду знать» не случилось. А может, я просто оплакиваю хондропротекторы и потому на стадии отрицания.

И тем не менее, мне бы хотелось, чтобы эта книга была в каждой библиотеке. Минимум в десяти экземплярах.

Ніколи не рекомендую медичну літературу чи нон-фік на медичну тематику людям, які не дотичні до медицини.  Ніколи, але для цієї книги зроблю виняток.

Десь вже більше трьох років читаю пости MedGoblin на фейсбуці, тому коли @vikhola.ua анонсували вихід його книги, я не змогла пройти повз. Ох, вона повинна бути в моїй бібліотеці! Но вона з'явилася в продажі, я її взяла. Так-так, відгук довго чекав свого часу, я знаю.

Попри всі мегаочікування, сподівання та надії, книга не розчарувала.  І це прекрасно.

"Медицина доказова і не дуже" Андрій Сем'янків @medgoblin_forever -  це показова книга "як треба писати про медицину в українських реаліях". Доступно і легко, для медиків і пацієнтів, життєво і чесно - мені сподобалося абсолютно.

Мені пощастило, що вчилась я не так давно, то і знання у мене вже не "совкові", але ось цей неприємний осадок "мілдронатів та аутизму після вакцинації " у медицині залишається.  Хто-зна ще скільки часу це будуть виштовхувати в смітники, але говорити про це треба.

Від фуфломіцинів, доцільність використання яких я не змогла зрозуміти за всі роки навчання (крім ефекту плацебо) до обґрунтування потрібності вакцин та кількості стереотипів навколо них(не лише в Україні).

Я отримала фантастичне задоволення від прочитання даної книги. Ох, а своєрідний медичний гумор зробив книгу абсолютно неповторною.

Насправді, хочу звернути увагу на кілька моментів.

1 - Книжка крута в контексті просвітницького характеру, при чому, як для лікарів, так і для пацієнтів, хоча, для лікарів в більшій мірі, оскільки певна "креативність" в лікуванні присутня однозначно, і не можу сказати, що вона викликає в мене захоплення. Саме тому, ймовірно, що дана книга трошки відкриє очі тим, хто тримає їх примруживши, але не точно.

2 - Мені, насправді, не дуже є близькою і приємною манера висловлювання думок. Оцей іронічно-саркастичний настрій, який тягнеться з перших сторінок, дещо втомлює, проте, в даній ситуації,  я розумію, чому він присутній.

Рекомендувала би до прочитання обов'язково "старій" медичній школі, проте переконана на всі 100%, що ситуацію це навряд чи покращить, оскільки це напрацьована роками стратегія, яку нічим непереб'єш,  і, якщо Актовегін та- протектори рятували більшість пацієнтів, як і антибіотики при ГРВІ, то нічого не зміниться, на жаль. І таки, справді, дуже великий відсоток лікарів звертає увагу власне на результати обстежень та суб'єктивне сприйняття свого стану пацієнтом, аніж на прогноз захворювання. І, якщо препарат діє тут і зараз, значить апріорі він має покращити прогноз і додати рочків до життя, але чомусь, на практиці все не зовсім так. В совєтах була хороша школа, а захід - всього боїться, не призначає, лікувати не вміє. Мабуть тому ми в лідерах серед поширеності захворювань, та далеко не в перших рядах по середній тривалості житті.

больше похоже на хорошую ознакомительную статью чем на книгу. Автор просто ставит перед фактом какого то вывода типа препарат такой то не работает ,препарат такой то вызывает сердечную недостаточность и добавляет ссылку на исследование или статью где это обьясняется подробно, сам не давая никакой выжимки из нее. Прикольно что автор проехался по нашим препаратам и нашей медицине, было интересно. Напрягает манера изложения автора,местами она саркастично веселая и тебе нравится а местами она словно с претензией к читателю :почему он вообще этого не знает или не задумывался (принимал таблетки пустышки ,соглашался на бесполезное лечение). Но в целом текст понравился я бы почитала у автора еще что то,но книжка должна быть побольше)