
Ваша оценкаРецензии
natasha133711 декабря 2023 г.Коротка дзвінка постмодерна оповідь, в кінці якої читача жбурляють в море з ісландської скелі. І зовсім вона не про грип, хоч саме через уривок із описом хворобливого марення вона поїхала зі мною додому. По-своєму іронічно, що книга має ценз 16+
2263
RoksolanaKalita10 марта 2022 г.Мані Стейн — напівпрозорий місячний камінь
Читать далееРоман від ісландського автора, який носить підзаголовок "Хлопець, якого не було". Дія відбувається у Рейк'явіку, Ісландія, початок 20 століття. Мані Стейн Карлссон — 16-річний хлопець, який займається сексом з чоловіками за гроші в Рейк’явіку та любить ходити в кіно. Мані симпатизує Солі (а точніше дівчині на ім'я Сольборґ Ґудбйорнсдоттір) - юній байкерці, яка нагадує йому актрису зі стрічки про вампірів.
Стиль Сйона не перенапружений історією, він балансує, вплітаючи читача в іншу епоху, даючи нам певний сюрреалізм та психологізм. Сйон спокійно описує жахи пандемії того часу, трішки грубо (без церемоній) малює сексуальні сцени. Окреме місце в історії виділено снам чи галюцинаціям, кольорам (наприклад, одягнені у все чорне Мані та Сола дезинфікують приміщення кінотеатру).
У Рейк’явіку спалахує пандемія іспанки, тому Мані починає працювати помічником лікаря, а Сола - водієм. Місто переповнене хворими, місць не вистачає, аптека закрита. Це створює певне порівняння з теперішньою пандемією ковіду. Коли масові покази припинені або вже й не такі масові, оскільки люди бояться заразитися, коли люди залишилися в своїх домівках, коли посилилися депресія та самотність.
Справжнє ім'я Сйона (автора) - Сіґурйон Бірґір Сіґурссон. Можливо, він має на увазі, що він є родичем чоловіка на ім'я Стейнольвюр Сайвар (якого кличуть Босі), згаданого в останніх реченням роману, які прошу перечитати дуже уважно. Або він просто замикає петлю в долі Мані, геїв і прокажених у цій історії несправедливості та гомофобії? Адже Мані був геєм і епізод з ним і матросом свідчить як тоді люди відносилися до геїв. Можливо, той хлопчик, який ніколи не був, був Босі чи, можливо, він був просто вигаданим персонажем, не більше того. Так чи інакше, Мані ніколи не «був». Його ігнорували, відсторонювали, неправильно розуміли і використовували, ніби він був просто об’єктом, а не людиною, яка думає, відчуває. Назва книги і порівняння дуже вдалі - Мані, ніби напівпрозорий місячний камінь. Можливо, це спосіб представити критику ісландського суспільства та його ставлення до меншин і тих, людей, які не вписуються в рамки.
173