Цитаты из книги Всередині яблука

Іноді життя наче грає з тобою у піддавки. Дає найкращі умови, здійснює бажання. Ти на коні! Все несеться і вдається, все класно! Дивись, щоб голова не відлетіла від пихи, коли ти впевнений, що всього цього вартий. Бо ж ти найкращій, найрозумніший, найхитріший з усіх. Зміг вхопити за хвіст птицю удачі! Видерся на вершину, став заможним і знаменитим, тебе кохає найкраща, найкрасивіша дівчина у світі! Ти знаєш, хто ховався за ім’ям Шекспір! Чого ще бажати? Ти упиваєшся своїми досягненнями. А потім бац! І раптом все закінчується, наче і не було…

— Де починаюся я і закінчуються інші? Як все влаштовано? Де, в якому життєвому епізоді я вже стала впізнаною особистістю зі своїм унікальним кодом долі? Коли закралося в мені це глибинне і відокремлене, що робить мене іншою? Чому мені сняться такі сни, наче я знаю тих людей чи є одною з них? — запитувала мене Зося, коли ми залишались наодинці. — Чому, наче черв’яки всередині яблука, сидять в мені ті знання і гризуть душу і мозок? Звідки вони взялися?

— Мені здається, що ми теж причетні до тої таємниці, — старанно фонтанував я, щоб не вислизнути ненароком з її простору. — Зі сплетіння доль всіх людей на планеті, їхніх вчинків, думок, порухів створюється історія людства. Майбутнє записується на сторінках книги, яку писав Уільям Шекспір, Крістофер Марло, Френсіс Бекон, ти, Зосю, і я. Всі ми пишемо в цій книзі…

Ми розмовляли з Зосею про різне. Про ранню весну і французьких модерністів, про Поланіка і Стівена Кінга, про Мазепу і про Шекспіра…

Є жінки, які дозволяють тобі розслабитися і повірити у свою досконалість, вони заглядають у рота і обожнюють тебе, наче ти вже досяг вісімдесятого левелу.

Але є такі штучки, що тримають у постійному тонусі. Не дають зупинитися і засохнути ні на мить. Весь час смикають, витягують зі спокою, зривають дах — і ти біжиш за ними, як навіжений і, не в змозі наздогнати, вічно підстьобуєш себе до здолання все нових і нових вершин.

Зося була саме такою…

Відверто кажучи, я не люблю простих людей. Вони зазвичай живуть стадними інстинктами, підпорядковуються загальним кліше і голосують тепер якщо не за комуністів, то за гречку і популістські обіцянки. Прості люди люблять скаржитися на життя, ганьбити все, що бачать, їм аби середню зарплату збільшили й тарифів не піднімали.

Що гріха таїти, я і Василя вважав представником так званої електоральної більшості, поки він не відкрив мені дверці всередину свого унікального світу. На його прикладі я зрозумів, що проста людина здається такою лише при поверхневому погляді. Якщо зупинитися, придивитися, можна такі перли відшукати …