Гіркий край

Констандія Сотиріу – кіпрська письменниця, журналістка, працівниця Бюро преси та інформації МЗС Кіпру. Авторка трьох романів та кількох п’єс. Перший роман «Айше їде у відпустку» (2015) приніс своїй авторці популярність в Греції та на Кіпрі та наступного року був удостоєний найвищої нагороди Афінської літературної премії. Наступний роман «Земляні голоси» (2017) потрапляє до короткого списку Літературної премії Кіпру. Останній натепер роман письменниці під назвою «Гіркий край» у 2019 отримує Літ...

Рейтинг LiveLib

4,0

11 оценок

5
45%
4
27%
3
27%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 11Хотят прочитать 4

Рецензии

RidraWong
12 июня 2024
горько и невнятно
Не торкнуло, не зацепило, не вызвало отклика и сочувствия. Три небольших очерка (?), эссе (?), рассказа (?), повествушки (?), просто потока сознания неизвестных мне женщин, пытающихся пересказать мне/читателю/слушателю трагические события пятидесятилетней давности. Пересказать сумбурно, невнятно, с пятого на десятое. Такой литературный ход? Неудачный ход в данном случае. Не добавляющий понимания людям со стороны о том, что же произошло на Кипре в 1974 году, почему, как. Попытка быть над конфликтом, не принимать ничью сторону, быть «и вашим, и нашим», и «не всё так однозначно». Авторка хотела, чтобы мы услышали разные голоса разных женщин, но тогда стоило сделать это более документально, более по-журналистски, более понятно и структурированно. А так – очень грустно и очень невразумительно...
Читать далее
28 понравилось
3
230
ElenaAnastasiadu
31 января 2023
Неожиданный опыт для меня. Это сборник из трёх романов. Они небольшие, но очень объёмные, вязкие, болезненные. И все они о Кипре. И все они рвут душу на куски. И повествование такое медитативное, как если бы это был Эпос, Плач, хотя это оно и есть. О войне и резне на Кипре глазами женщин. Разных женщин. Обычных домохозяек, женщин с заниженной социальной ответственностью на чётком тарифе. Женщин с обеих сторон конфликта - и турецких, и греческих. Мужчины гибнут и женщинам их хоронить. И жить дальше. Обычаи и ритуалы показаны без прикрас. Конфликт с 1974 года не разрешился, он просто заморожен. У меня на острове две знакомые семьи живут. Одни очень близкие друзья, переехавшие из Греции на время... Ничто в жизни не бывает более постоянным, чем временное...
Очень интересный опыт был для меня. Благодарю моего дружочка Инну за совет.
Читать далее
7 понравилось
0
103
RoksolanaKalita
5 сентября 2023
Мотив трилогії — жіноча розповідь про історію війни на Кіпрі
Це три романи в одній книзі:
️ Констандія Сотиріу «Айше їде у відпустку» ️ Констандія Сотиріу «Земляні голоси»️ Констандія Сотиріу «Гіркий край» Спочатку в мене романи перемішувалися, десь на середині книги, я вже зрозуміла, що це три різні, але дуже подібні романи в одній збірці, їх об'єднує мотив смерті, розповіді про заворушення, коли турки окупували північний Кіпр, а ще багато рецептів смачної їжі, яку готують в Кіпрі. Через міфи, казки та забобони, через гіркі історії та справжніх привидів, які можуть бачити та розповідати лише жінки, розгортається історія привидів зниклих безвісти на Кіпрі, розчарування, очікування, правда та брехня життя. Це про жінок, які чекали, яких зрадили, яких не виправдали.Роман «Айше їде у відпустку» про грецьку кіпріотку, її вбитого чоловіка Арифа. Роман «Земляні голоси» про кривавий грудень 1963 року, коли спалахнули надзвичайні міжобщинні інциденти, які призвели до поділу Нікосії «зеленою лінією» на сектори греків-кіпріотів і кіпріотів-турків. Роман «Гіркий край» починається зі зниклих безвісти під час конфліктів 1963 року та війни 1974 року. І зосереджується на їхніх родинах, матерях, дружинах, сестрах, на брехні, яка оповила їхній біль, на прихованій правді, яку вони жили з ними, і вони стежили за ними більше трьох десятиліть. До 2006 року, коли були відкриті масові могили та розпочався процес ексгумації, ідентифікації та повернення останків двом громадам. Це книга, яка обговорює ставки на майбутнє. Сотиріу дивиться в цьому напрямку: ідентифікація та повернення останків двом громадам. Авторка включила у свій наратив діалоги кіпрською ідіомою, які помножують нюанси в її оповіді, пов’язують минуле з сьогоденням і натякають, що інакше серце суспільства б’ється, а інакше граються в політичні ігри. Перекладач передав цей діалект полтавською говіркою. Вийшло дуже симпатично. Ефект того, що дійсно прості люди розказують свої історії (мова ведеться, як і від першої особи, перестрибує до третьої особи). Діалоги-замовляння з повторами-рефренами, свідчення від представників діаметрально різних культурних спільнот і соціальних прошарків. Тут і про окупацію, і про спроби співжиття різних спільнот, і про накачку пропаганди для силових рішень і насилля, яке з цього випливає (авторка чесно пише, що такі спалахи були з обох боків), мляві та малоефективні спроби міжнародних організацій по типу Червоний Хрест, ООН, врегулювати стрес і чому такі дії не працюють. А ще внутрішні проблеми обох спільнот і на додачу різних жіночих долей відсипано з лишком (від романтичної дівчини, яка думає, що любов допоможе прижитися в іншій культурній спільноті і до шалено закоханої повії, яка готова рвати поліцію на шмаття, а також ціла галерея матерів, дружин, сестер, які мають жити далі з результатами вибору близьких чоловіків).

Читать далее
5 понравилось
0
63